Але тепер Карло знав про те, як саме обертається Колесо. Як знав і те, що «точка» розташовувалась трохи вище й праворуч від того, хто спостерігає за Колесом. Отже, тепер, роблячи оберт, він трошки опуститься вниз, падаючи у бездонну сірість, а потім підніметься знову сюди, трохи вгору й праворуч, звідки матиме дивовижну змогу споглядати нову картину. А тим часом він насолоджувався тим, як Колесо робить черговий оберт у просторі, відчуваючи таке саме захоплення (і щось схоже на лоскіт у животі), яке відчуває дитина, коли гойдається вниз-вгору на гойдалці. Незабаром він знову повернувся у «точку», з якої подивився на вісь Колеса. Пам’ятником закляклого після смерті тіла тепер уже був Довбень, величезний кам’яний Довбень, Прутень. А поруч стояв сивобородий стариган із добрими, сповненими болю очима; це був святий, надзвичайно сердечний, але було зрозуміло, що він ще й неймовірно непоступливий і спроможний, якщо буде потреба, абсолютно не знати жалю.
Колесо знову зробило Оберт у просторі, обкрутилося навколо своєї осі, повертаючи Карло знову в Точку. Тепер на осі був хлопчик на морському узбережжі й на хвилях у морі гойдався човен: навколо, спостерігаючи за ним, стояла юрба дикунів, а якийсь чоловік (обличчя він не бачив) ставив на ньому тавра. Врешті-решт, чоловік подає йому палицю з величезною мушлею у вигляді спіралі й, незважаючи на те, що хлопчина плаче, ніби маля, якого забирають від матері, той чоловік своїми дикунськими руками грубо штовхає його до човна, що вже напоготові відвезти його у далеку далечінь. А багатоголосся тим часом говорить йому дещо дивне: «Ось ти й народився вдруге».
Почався новий Оберт: тепер на осі перед очима Карло постав низенький, звичайнісінький, пересічний стариган: дрібний буржуа у сірому сучасному вбранні, не більш і не менш. Карло враз його впізнав: це був його батько. А поруч стояв незнайомий молодик, який теж мав величезного міцного темного члена, як та жінка, яку він бачив, коли Колесо обернулося вперше. Наразі його батько мав геть не той сенс, якого протягом багатьох років зазвичай надав йому Карло наяву, це був геть новий сенс, ніби сповнений якоїсь променистої новизни.
˃ Наступний оберт колеса
Під час наступного Оберту Карло вмить усвідомив, що видовище, яке розгортається перед його очима, це не послідовна вервечка Сцен у Центрі Колеса, віднині й надалі вистава розгортатиметься у просторі навколо нього. Й це більше не був відкритий космос, тепер це була пустеля. Й наразі у цій пустелі був світанок. Довжелезні скісні сонячні промені падали на піски та камені, наділяючи їх довгими тінями. В оазисі чи біля броду, де виднілися блакитнуваті колючі рослини, зійшовшись з протилежних боків, зустрічаються двоє молодиків: спочатку розглядають один одного зі страхом та ненавистю, а потім, хоч і досі дивлячись один на одного недовірливо, підходять і потискають один одному руки. Потім інші молодики, так само дужі й голі, — у кожного такий самий величезний, звірячий, міцний член, як у тої жінки з першої Сцени, — хто поодинці, хто гуртом, сходяться до того місця в пустелі (де, як мав змогу тепер бачити Карло, височів високий загострений камінь, схожий на обеліск чи сходи). Спершу вони роздивляються один одного вороже, як незнайомці. А потім, як видавалось, замість того, щоб потоваришувати, вони ніби вирішили пов’язати себе союзницькою угодою. Дехто вже розпалив вогнище, а декотрі, яким би це старомодним не здавалося, співали й пили вино. «Це брати-сироти», — сповіщало «покірне, незапам’ятне й безтурботне» багатоголосся. Це прошило серце Карло невимовним болем.
У цю мить він прокинувся. Але лише на хвильку, бо сон продовжився наяву. То була якраз слушна мить, аби він саме усвідомив (усвідомлення це підказали йому з тепер уже невизначуваної далечіні, підказало багатоголосся), що поміж тих «братів» несподівано виростав новий персонаж, щось штабу «Диявола», «Духа Зла», у якого навіть було ім’я — Поліс, чи щось таке, — принаймні так встиг поміркувати Карло, чи краще було б сказати — встиг дізнатися. ˂
Нотатка 18
НЕІСТОТНЕ ДЛЯ ПАСКУАЛЕ
Сон, який бачив Карло, мав невеличке доповнення під час обіду. Того дня додому повернувся його батько, котрий увесь цей час був у від’їзді у справах. Отож за обідом того дня була присутня вся родина. Це була випадкова подія (оскільки за попередні два десятки років цьому ніхто не надавав значення). Проте певної урочистої значущості цій події не бракувало. Батько сидів за столом на чільному місці. Кумедно, бо саме таким бачив його Карло у своєму сні минулої ночі. Він був одягнений у темне, носив огидні окуляри з черепаховими завушниками й мав дещо діловито-молодецький вигляд, який трохи спантеличував.