Та хоч інтелектуал похолов, а його волосся стояло сторчма, він визнав, що Дідько дійсно правду казав. Влада таки була головною метою його життя, погодився він, ухильно готуючи собі майбутнє спасіння:
— Якщо вже ти таке кажеш…
— Я прийшов допомогти тобі.
— Це ж як? (3)[91]
— Скажи мені, як ти хочеш досягти влади, і я допоможу.
В очах інтелектуала сіпнувся пролиск здорового глузду, на мить викликаючи в ньому удаване дитяче заціпеніння, але відповідь, яка пролунала після кількох митей зосередження, хвилювання, я б сказав, натхнення, була несподіваною.
Він би міг назвати тисячі способів досягнення швидкої й певної влади: наприклад, письменницька слава, завдяки не лише власним художнім творам, але й творам із соціології та публіцистики, до яких він, мабуть, був більш здібний: таку славу обов’язково б винагородили, скажімо, Нобелівською премією (Дияволу не складно було б допомогти йому у Швеції), або отримати місце в одній з потужних фірм, які зазвичай охоче допомагають інтелектуалам зайнятись технічними розробками (отримуючи чудові результати); тоді б Дияволу теж легко було б швидко просунути його кар’єрними сходами всередині фірми, аж поки він стане пліч-о-пліч з найвищими керівниками великої, ба навіть транснаціональної, компанії; чи, врешті, відверто попросити стати політиком з великої партії при владі, навіть найбільшої; тоді б Нечистому нічого не варт було б керувати взаємними послугами, махінаціями, котрі (разом із вродженою, хоч і досі не втіленою схильністю нашого провінційного інтелектуала до демагогії) кинули б його у вдаваний та дійсний політичний вир: зробити його міністром чи Головою Уряду, хоч би й Головою напівдиктаторського правого Уряду. (4)[92]
Дзуськи, наш інтелектуал не лише не запропонував Дияволу один з таких «цілком природних» способів досягти Влади: вони б геть усі були б несправжніми й оманливими, й такою самою була б потім Влада, отримана завдяки їм, а тому для його свідомості така Влада втратила б свою цінність. Мабуть, саме така блискавична думка прошмигнула в голові нашого інтелектуала, перш ніж той відповів. Врешті, він промовивa[93]:
— Хочу досягти Влади завдяки своїй Святості.
— А чом би й ні? — відповів Диявол, — отримаєш ти свою Владу завдяки Святості, хай так! — Він знову підбадьорливо осміхнувся й щез.
Може, Диявол, заскочений, як то кажуть, контратакою, повівся дещо легковажно, а може, хто його зна, він, послуговуючись якимись складними своїми розрахунками, вирішив усе наперед, та наш інтелектуал дійсно з наступного дня розпочав нове життя, у якому він був святим, а справжнісіньку термінологічну суперечність він пережив у найприродніший для себе спосіб.
Він був одним з тих, хто завжди чудово знає, «як бути святим», як ті, що збились, зі шляху й сидять у в’язницях для неповнолітніх, знають, як поводяться «гарні діти», а як і не знають, то саме цього найперше навчаться, так засвоять, що коли вийдуть на волю, то саме завдяки цій науці стають справжніми злочинцями, в яких уже немає й краплі невинності.
Тому він, звісно, не мав жодного сумніву в тому, що має стати саме католицьким святим і не повинен вихвалятися своєю святістю.
Почав жити потайно, у мовчанні. Його права рука ніколи не знала, що робить ліва. (Певна річ, і це цілком закономірно, про це чудово знав дехто інший, що, позаяк геть не був святим, не мав наміру дотримуватись правил потайливості та мовчання; куди там, оскільки за людською природою своєю він був неймовірне базікало, та ще й любив козиряти своєю обізнаністю, бути у курсі того, що наразі приховується і т. ін.)
Чоловік почав проповідувати Віру та Надію: певна річ, вони мали бути публічними. А от на самоті закликав звертатись до Милосердя, яке, коли про нього голосно кричати, втрачає свою суть, обертаючись натомість на діяння Диявола (!).
91
(3) ˃ насмілився спитати він — мало не ˂ йдеться про невинну угоду, — нап’явши на себе улесливо-неуважного вигляду, із питанням в очах на млявому округлому обличчі з запалими щоками-коморами чекав на відповідь Нечистого.
92
(4) Батьком нашого інтелектуала був знаний у його рідному провінційному місті фашист, та він не лише умудрився приховати цей факт у більшому провінційному містечку, в якому він працював, але й навіть уявіть — і то вже безперечний доказ його недуги — спромігся видати його за великого поборника антифашизму!