Нотатка 40
МИСТЕЦТВО, ЯКЕ ВТІШАЄ ЛЮДСЬКЕ СЕРЦЕ
«Незбагненність та урочистість зовсім не годяться під час вивчення (хай навіть найретельнішого) мистецтва, яке первісно створили, щоб втішати людське серце:
Лоуренс Стерн» (1)[111].
У швидкому й стислому стилі ми нарешті дісталися до кінця першого із трьох розділів мого роману: це було не що інше, як пролог чи довга передісторія (саме тому я мав змогу оповідати досить поспішно). Проте озираючись назад, не можу втриматися від зауваження, від якого мені трохи ніяково.
У якому контексті й під яким культурним «прикриттям» відбувається зв’язок між Я нашого головного героя та його Воно? З точки зору психоаналізу, як традиційного, так і нетрадиційного, як фройдівського, так і юнгівського, як фроммівського, так і лаканівського, ці зв’язки настільки вільні, що їх цілком справедливо можна вважати свавільними, ба навіть, провокаційними. Часом помітно, як він неслухняно грається із «беззастережно» прийнятими поняттями. Те, як Карлове Я цілком класичним способом несвідомо для самого Карло, звільняючись, відчужується від відповідальності за кривавий злочин, яким завершився перший розділ твору, насправді підпорядковується цілковито вигаданим законам. Не знаю, чим це можна пояснити, окрім як кострубатими казочками. Отож розділення Карлового Я надвоє насправді щоразу є стосунками між його пів-Я та неподільним Воно. Таке відчуження є частково звичайним, яке можна проаналізувати з наукової точки зору, а частково є простим очманінням, таке саме, як у деяких паралізованих людей, у котрих працює лише одна половина мозку.
Треба визнати, що в цьому немає ані незбагненності, ані урочистості; отож вся алегоричність подальшої розповіді може лише розважати. Принаймні, я на це сподіваюсь. І, сповнений такого сподівання, я переходжу до другого розділу свого роману, адже саме це й є справжня перша його частина.
Розповіді освічених людей
До слова розказати про «народну культуру», перед тим як ввести нових персонажів, зовсім відмінних від буржуа, вони збираються на зустрічах інтелігенції і розповідають та обговорюють там (див. «Брати Карамазови») такі історії:
— Як купували рабиню (у Хартумі) — приїзд і від’їзд (по приїзді — рабиня, по поверненні — взаємопроникнення двох культур завдяки сексу).
— Історія про індійську родину, члени якої по черзі мруть з голоду (пор. «Нотатки для стрічки про Індію»).
— Винищення людей у Біхарі (білі намагаються винищити від тридцяти до сорока мільйонів голодних та хворих на холеру людей, спочатку кидаючи з літаків отруєні харчі, а потім обстрілюючи міста й села килимовим бомбардуванням). Та люди не мруть: їх майже знищено, по-звірячому вбито у різанинах, але всі вони відроджуються.
— Двоє молодиків, араб та ізраїльтянин, обмінюються життями (обоє загинули під час бою при Ґолані, вони оживають у тілах один одного: араб (у місті Беер-Шева) живе в умовах індустріалізації та індустріального космополітизму Ізраїлю, а ізраїльтянин живе у передіндустріальні часи, казковим сільським життям в убогому Лівані. Історія скінчилася двома справжніми похоронами).