[121], вважали цього білого „чужинцем“, достоту так само, як він, у глибині душі, вважав іншими їх: вони настільки чужі між собою, що ніякої згоди між ними бути не може, навіть згоди морально неприйнятної, драматичної, сороміцької, яка існує між тим, хто купує людське створіння, й тим, кого купили!). Очевидно, ці жінки почувалися настільки інакшими, настільки далекими від цього чоловіка, що намірився їх купити, що вважали цю купівлю неіснуючим фактом, чи таким, що анітрохи не стосується їхнього справжнього життя. Спостерігаючи за обличчями, що сміялися й підбурювали, Тристрам подумав про повій. Часом дійсно буває, що шльондри ставляться до своїх клієнтів надміру зухвало (навіть насмішливо). Думка про повій у чоловіка враз пов’язалася з обманом. Ці жінки — звичайнісінькі повії, котрі згодилися на гру, де торгують рабинями, розпочав яку чорний товстий вусатий чоловік, що, безперечно, був безсоромним шахраєм (як завжди зі своїм обманом він був поєднаний зв’язкомb[122] нерозривним і страшним). Тристрам відразу втямив, що зараз не час кидатися неприкритими звинуваченнями, тож, стримуючи своє роздратування, викурюючи люльку, сказав лише, що не вподобав жодної. А дівчата й надалі сміялися, позираючи на нього, ніби кепкуючи із жалюгідної слабкості, яку він виказав, попросивши показати йому їх оголеними. Та прихований смисл цього сміху був настільки далеким і настільки безнадійно чужим, що Тристрам замислився, чи варто йому непокоїтися. Та саме в цю мить він, завдяки несподіваному навіть для себе самого рішенню, знайшов вихід із цих надзвичайно бридких обставин (очі посередника вже виблискували норовливістю й неприємною поволокою сліз). Він попрохав показати йому рабів-чоловіків, щоб він мав згодом змогу обрати собі. Посередник та його простакуваті й тямущі душогуби, котрі геть усі були підлітками, хоча годі було визначити, якого вони віку, не поспішали робити висновків. Кинулися вдовольняти покупця: враз в іншій кімнатчині набралася дюжина рабів-чоловіків, які, щойно Тристрам зайшов, за наказом, як і жінки, поспішно почали роздягатися. Ці з іноземця не сміялися й не кепкували. Дехто з них також прихильно, ласкаво, віддано й слухняно усміхається. Але решта незворушні, із засмученими або ж витріщеними від подиву очима, сповненими розгубленості й страху. Ті були, певно, ефіопами й, мабуть, не мусульманської віри, і їх охопило раптове й сильне відчуття, немов зневажили їхню невинність (хтозна, з якими гнітючими табу воно було пов’язане). Якби Тристрам, замість того, щоб, перебуваючи там, сповнившись невиявленим розумінням своїх „братів“-негрів, захотів скоїти злочин із автоматом у руках, як морський піхотинець чи колись хтось із його пращурів-військових, погрожуючи їм і підкорюючи не грошима, а силою, результат, певно, нічим би не відрізнявся. Той натовп молодиків з дряхлими, обвислими членами знаходилися на іншому березі і були пов’язані з Тристрамом хіба що екзистенційно (тут могли стояти й бідні селяни-європейці), тоді як їхній культурний ххх загубився десь у ххх далечіні. Отож, надпросунутий Тристрам Вокер наразі ризикував нічим не розжитись: ані приватним (садистським) досвідом, ані суспільним (пізнати світ, відмінний від власного, який тоді лише починали називати „Третім Світом“). Саме непристойність першого мала породити неповторність другого. Втім, підтвердження демократичної прогресивності Тристрама неодмінно можна було передбачити. Натомість, залишившись таким, яким був раніше, розчарувавшись в „іншому“ світові, який не розкрив перед ним свої обійми, щоб пригорнути до грудей, хоч штовхало його туди нехай і непристойне, але справжнє бажання до пізнання, — у супроводі душогубів, у чиїх очах відчайдушно й погрозливо блищало сподівання на винагороду навіть за незроблене діло, Тристрам знову вийшов у галерею. Одначе саме у цій галереї Тристрамові являлося видіння. Це була дівчинка дванадцяти чи тринадцяти рочків, а може, й молодша. Її врода була такою викінченою й надлюдською, що видавалася майже металевою (окрім кольору шкіри): ніби бенінська маска із виточеними й досконалими обрисами, мов у рослин{33}. Сукенка була як у селянки, бідної-бідної: якась вицвіло-рожева цвітаста ганчірка, вузенька на грудях і широка внизу, доходячи аж до колін. Та щойно Тристрам побачив її, дівчинка прудко розвернулася й зникла з очей. Але Тристрам знав напевне: неодмінно купить саме її. Він зразу без вихилясів заявив про це посереднику. Той, як завжди, спочатку розгубився, але згодом, попитавши своїх неповнолітніх сухоребрих поплічників, усе-таки повів Тристрама в третю кімнату, де зібралися діти. Вона теж була там, серед інших дітей, проте, покірна й горда, наче солдатик, стояла у перших лавах. Мабуть, вона все вже втямила й блискучим, сповненим рішучості поглядом погоджувалася, щоб її купили в рабство й купив саме цей хазяїн. Справу, яка принесла задоволення геть усім, швиденько (відносно швиденько) було зроблено.
вернуться
Погляди, які визнають своєрідність і самодостатність негроїдної раси, навіть протистояння європейським цінностям.