Метушня та шум голосів не втихали до пізньої ночі, та де там, до самого світанку. Увесь квартал був залюднений, ніби серед білого дня, туди-сюди бігали голодні пси, плакали чи гралися діти. Тільки коли сонце вже піднялося високо, приїхала „швидка“, щоб забрати хлопця, що почав стогнати.
Недуга, на яку захворів Сардар, дуже швидко заразила тих, хто був неподалік: спочатку швейцара у „Готелі ххх“, того самого, що так бундючився, бо на службі в англійців він належав до елітних солдат, бідолашний бездиханний стариган. Потім настала черга кухарчуків; потім кулі, потім довільно всіх мешканців навколишнього кварталу. Коротше кажучи, вибухнула епідемія, але не віспи чи холери, а невідомої хвороби, яка перетворювала людину на кровоточиву лемішку.
Ця „епідемія“, назвемо її так, вибухнула й поширилася не лише у Патні: вже наступного дня настала черга багатьох інших місць у штаті Біхар, де зараза розповзалась одночасно».
— Кривавий теракт тощо
— Єдина весела, життєствердна розповідь (воскресіння як символ неможливості знищення хоробрості [народу, бідняків])
Однісінькою краплиною смутку є те, що єдиним, хто не воскрес, а навіки згинув [невинна жертва] — це Сардар (?), якого неможливо згадати без сліз на очах.
N. В.
в одній з останніх розповідей насамкінець написати металінгвістичну примітку «Марення — витончене, скрупульозність тощо». — Твір як жарт —
Для другого розділу
* Кохання сумирного Карло до молодих комуністів з народу — завдяки якому він перероджується на жінку, повністю підпорядковується їм — у Привладного Карло, що бере участь (несвідомо, проте, ненормально, з точки зору психоаналітики) у теракті проти комуністів, обертається на ненависть.
* Після різанини він відчуває докори сумління за всю італійську буржуазію через їхню кровожерливу ненависть до комуністів (жахіття про кров). Ці докори стали передумовою такого самого антифашистського вчинку (який відтворить сумління демократа — звісно, удаване).
Жовтень 1974-го
Нотатка 41
ВІЩИЙ СОН
«Минуло десять років, Карло лежить у своєму ліжку, і йому сниться сон».
* Карло бачить уві сні кров: але червоний колір крові — це червоний колір (символ комунізму).
Це сон-попередження, для якого решта II розділу є не що інше, як «flashback»[131].
Цей сон: а) жах перед кров’ю; б) байдужість до крові. Цей жах — це жах усієї італійської буржуазії, яка, одначе, щодо цього має нещасну свідомість[132].
Байдужість — це байдужість реальної італійської буржуазії, невразливої ні перед чим, по-обивательському, через первісний прагматизм.
Через цей сон про кров і каяття, яке герой відчув потому, відбувається антифашистський злам і низка жорстоких винищень, описаних у третьому розділі.
30 жовтня 1974-го
Нотатка 42
УТОЧНЕННЯ
…Цей розлогий твір, на відміну від того, чим він видається, не є твором про роздвоєння. Роздвоєння — то не що інше, як умовний привід (і шана великій буржуазній прозі, започаткованій Сервантесом). Навпаки, це твір про одержимість ідентичністю й разом з тим про її роздрібнення.
Роздвоєння — це порядок. А одержимість ідентичністю та її роздрібнення — це безлад. Причиною роздвоєння є не що інше, як правило оповіді, що забезпечує цьому творові межі та можливість його прочитання; котрий, через іншу, більш справжню за одержимість ідентичністю та її роздрібнення причину, був би за природою своєю нескінченним і неможливим для прочитання.
Але протилежне теж правда: перша причина (роздвоєння), упорядковуючи роман, створила також символічно-алегоричну ідею, яка є підґрунтям цього твору й яка практично таким чином перетворює його на твір, важкий для читання. Та саме через другу причину (одержимість ідентичністю та її роздрібнення) виникають ця поривчастість у житті та конкретність, хай навіть безумна й помилкова (інакше й бути не могло, якщо тільки не підпадати під ххх умовності), завдяки яким стає можливою до прочитання педантична, нелюдська, вертикальна …………………………………., ознака безсилля (яка потребує допомоги літератури) й свідчення того, що роман добігає кінця.
132
Термін з «Феноменології духа» Ґеґеля. Свідомість, яка втратила сенс, свідомість жертви.