Нотатка 54b
СИКАНДАР
Прибуття в Дамаск — Прийом у дипломата — Розповідь одного з гостей про місто Сикандар.
Александр Великий та його похід Іраном аж до Індії.
Світ змінився: культури традиційні, справжні зруйновано, їм на зміну приходить культура, яка віддаляє від реальності, уподібнює тощо. У селах відбуваються найрізноманітніші події (з уривків народних оповідань, які переповідають місцеві: перси, непальці, індійці), хід яких перериває вторгнення Александра Македонського, так само, як переривається сповнене величі життя селищ та нив, котрі спустошила й забруднила нова цивілізація, яка засипає їх відходами, нечистотами, штучно створеними речами і т. ін.
(десь зо двадцять історій)
(3 грудня 1974-го)
Нотатка 55
ЛУГ ОБАБІЧ ДОРОГИ ВІА КАЗИЛІНА
Прийнявши умови, Карло пройшов кілька кроків уперед, не озираючись, хто піде за ним слідом найпершим. Він роздивлявся навколо, шукаючи годяще місце. Та отут було забагато ям, а отам — маленькі, але круті «земляні гірки з півметра», а ще далі — багацько каміння (перемішаного з уламками та сміттям), далі — гола земля без трави, сама пилюка; вдалині нарешті виднівся непоганий рівненький майданчик, порослий посохлою травою, але він розташований надто високо, тож решті буде добре видно все, що буде там відбуватися; далі була невеличка улоговина, але вона виявилася надто глибокою та ще й порослою чортополохом і кропивою. І лише за цією улоговиною, здається, знайшовся чудовий рівний майданчик. Гурту, який лишився позаду, почав уриватися терпець, і хлопці стали посвистувати час від часу. Причина такої нетерплячки була загадкою. Може, вони почувалися надто самотньо посеред поля; чи, може, їм остобісіло плентатися казна-куди, то йдучи вперед, то повертаючись назад; чи, може, вони хотіли побачити, як «перепихається» друзяка, до якого дійшла черга. Принаймні такими були «буржуазні» припущення Карло, якому через них було трохи неспокійно. Одначе майданчик, який він угледів за улоговиною, безперечно, чудово годився. Він дістався туди, тремтячи й спотикаючись. Майданчик був лише трошки нижчим за попередні, але добре прихованим від нахабних поглядів трьома чи чотирма горбками чи то «гірками» заввишки менше півметра, із землі чи щебеню, змішаними із звичайним сміттям та уламками. Трава тут була густа й суха, як сіно, але м’яка, мабуть, це все був ххх ххх чи ромашки. Пахла дуже різко.
Звідси навкруги було видно лише три чи чотири речі. Горбаста, неозора широчінь полів, за якими виднівся ряд будиночків, у яких мерехтіли вогні (багатоповерхівки з одного боку, а з другого — полотно зазубрених будиночків, стіни котрих викладено сухою кладкою); небо, темно-синьою блакиттю якого заледве помітно розмазано хмаровиння; місяць, який, змінюючи свої червоні барви, ставав молодим та чистим, а поруч нього його вірна супутниця — надвечірня зоря. Ця картина — що не мала жодного переходу відтінків, хіба що по краях широкої смуги на освітленому місячним сяйвом небі, що світилася, — була сповнена лише одним ароматом — різкими пахощами кмину. Увесь космос втілився у тому полі, у тому небові, у тих обріях із ледь-ледь помітними міськими краєвидами й п’янкими пахощами літньої трави.