Выбрать главу
в той. А потім швиденько додав: «Пожди». Здавалось, ніби він якусь мить приохочувався, а тоді почав відливати спочатку цівкою, і згодом з його ще набряклого пеніса полився нестримний струмінь. Карло непорушно милувався, торкаючись потім губами темної шкіри Джанфранкового члена, який, зі свого боку, поспішав знов заховати його в піхви своїх ошатних, вузьких у стегнах штанів з високою талією, вже повернувшись обличчям до товаришів. Ледь вичавивши для Карло сором’язливу усмішку, хлопець дременув геть, не насмілившись — через слабку вдачу, яка заважала йому розкритись — сказати Карло бешкетливе «Бувай», як його друг та зверхник, який, на відміну від нього, міг собі дозволити певне дружнє панібратство. Назустріч йому біг не третій неттунець, а смаглявий юнак, який був місцевим: «Ми з другом маємо йти, поки не пізно», — повідомив він Карло, наблизившись (оскільки він теж ішов до Карло, не було потреби кричати це, на бігу). «Хто твій друг?» — спитав Карло, у якого ця сердечна й ефектна дружня фамільярність зовсім не збавляла лихоманкової і, так би мовити, брудної жаги, яка вже перетворилася на манію. «Се той з проділом набоку», — відповів неясно хлопець, утім зрозуміти його можна було відразу. Вдалині, серед двадцятки — хтось уже присів — ураз, з першого погляду вирізнялася у вже наразі величному сяйві місяця, що вже стояв ˃ у зеніті, — це річ прикметна ˂ — білява голова. «Якщо вернемося після півночі, мамка нам натовче», — додав смаглявий на ім’я Фаусто (а його товариша звали Ґустарелло, тобто Аугусто). Фаусто теж був у спецівці. «Пожди», — привітно мовив Фаусто у доброму гуморі. Обережненько він спустив «заслінку» й так само обережно розстебнув легенькі штанці ніжно-небесного кольору, під якими груба, свинцева опуклість його члена дорослого чоловіка настільки виділялася, що у Карло ххх серце вистрибувало з грудей. «Почекай, — мовив Карло, — почекай, не виймай». Він хотів помилуватися цією шаленою опуклістю під тоненькими, легесенькими літніми штанцями, які трошки чи то вицвіли, чи то пожовкли саме на місці опуклості. Фаусто був саме тим хлопчиком, якого можна про таке просити: покірний, слухняний і по-справжньому до всього цікавий, принаймні настільки, як сильний та мужній. Він був кучерявчиком. У нього було кучеряве-кучеряве волосся, але він, мабуть соромлячись, постриг його коротко й зачісував із широким та прямим проділом з одного боку. У тих густих кучерях, з яких на чолі збирався доволі зухвалий чуб, хоч і коротко стрижений, ховалося чесне обличчя, юнацьке — парубка, який має веселу вдачу, але навмисно хоче здаватися серйозним. «Що?» — питає, всміхаючись. Він питально дивився на Карло, який у цей час витріщався на ту опуклість у його штанях, як ххх. Вона була дуже помітна, й зазвичай хлопчина її дуже соромився, видаючи так свою наївність та силувану юнацьку цнотливість, а ще свою стидку слабкість, через яку він отак просто збуджується за найпершої ж нагоди. То, мабуть, від найперших хвилин, ще коли вони прийшли на це поле, він ховав цю опуклість у поганеньких штанцях з тоненького сукна. Було у ній щось звіряче, навіть сороміцьке. Насправді Фаусто був не надто високий: у тому дрючку, що вип’ячувався зі штанів, — які тепер, коли їх розстебнули, стали просторішими, — мало не розтинаючи їх, було щось надмірне, пріапове. Карло споглядав його, наче ххх; потім поволі, не бажаючи гайнувати жодної хвилини цієї захопливої нагоди, він почав самотужки витягати його зі штанів. Це було нелегко, адже той прутень був надто великим для маленької розстебнутої шпарини. «Ой, не смикай за волосся», — буркнув недоладно Фаусто; та що цнотливіше він поводився, то сильніше Карло млів, аж до знемоги перед цим страшенно великим, загрозливим, темним «звіром» у його лоні. Нарешті пеніс Фаусто вирвався на волю зі штанів і випростався просто неба, обласканий тепленьким пахучим літнім повітрям. Він був, як висловлюються друзі Фаусто, геть-чисто «непокритим» і ніби теж пахнув польовими травами. Карло милувався ним, не зводячи очей і жадаючи, щоб ця мить ніколи не минала. «Що таке? Закляк?» — спитав так само весело Фаусто. «Так», — відповів Карло. І стояв непорушно, витріщившись на хлопчачий пеніс, такий сильний та чистий. «Ну, ми так до ранку стоятимемо?» — мовив Фаусто, всміхаючись. «Любий», — тільки й відповів Карло, котрий, ніби вже не маючи сил витримати ту нескінченну муку, стис у руці член Фаусто й притулився до нього щокою, потім припав губами. Але Фаусто, взявши свій пеніс у руки, на яких залишився запах майстерні, забрав від нього руки Карло. Той глянув на хлопця, питаючи. Проте відповідь була проста. «Дай відпораю!» — мовив Фаусто. Від цих слів Карло знову сповнився болісною вдячністю, він знову поцілував той орган і почав смоктати. «Дозволь, я спочатку отак». Фаусто не противився. Але потім знову став наполягати: «Дай відпораю!» Карло ліг на землю. Пахощі сухої трави у цьому Всесвіті пройняли його дужче, ніж будь-коли. Фаусто нахилився над ним, потім заліз на нього: він самотужки почав шукати отвір, знайшовши одразу. Він помалу увів свій величезний член, мабуть, боячись, що увійти не вийде, а коли, до його радості, таки увійшов, блаженно розтягнувся над Карло, шукаючи, як буде найзручніше, міцно тримаючи його в обіймах. А потім навіть торкнувся губами шиї, нижче вуха, й поки «порав», обіймав чимраз дужче й сильніше влипав губами в шию. Його наче захопила насолода, й він кінчив у лоно Карло, запліднюючи, можливо, чи не уперше у своєму житті. «Гарна в тебе задниця!» — врешті сказав він, підводячись. Хлопець дозволив витерти свій орган, не поспішаючи. Потому він повернувся обличчям до гурту й оглушливо свиснув, устромивши пальці в рот. Почувши свист, «блондин» скочив на ноги й помчав до друга. Фаусто не сходив з місця. «Заплати спершу нам, — мовив, — щоб ми потім зразу пішли геть». Карло зрозумів і, витягши з кишені чотири тисячі лір, дав дві тисячі Фаусто, а решту — Ґустарелло, який саме підбіг до них, свіженький, як огірочок. «О, дякую», — відповів Фаусто, йдучи геть і поступаючись місцем другові. Важко було збагнути, яке з його почуттів було глибшим та «природнішим», те, що він розділив з другом якесь задоволення чи корисну справу, чи все ж глибшою й «природнішою» була пошана, яку він до нього відчував, знаючи, що ˃ так само, як і його друг ˂ вчасно виконає свій чоловічий обов’язок. У Ґустарелло голова була — просто диво природи. Його біляве волосся відливало золотом, ясним та дуже блискучим. Корені волосся були темнуватими, але зверху волосся було сліпучо-світлим. У нього теж був проділ з одного боку, але волосся у нього було набагато довше й густіше за волосся, яке мав кучерявчик. Дві купки волосся по обидва боки були ніби два пшеничних снопи, розвіяні вітром і ледь-ледь освітлені призахідними сонячними променями. Голова у нього була завдовжки з ті снопи волосся, які, неслухняно завиваючись, спадали з вузького чола на вузьку потилицю, що трохи видавалася вперед — як часто трапляється серед вихідців з півдня, особливо у сицилійців, виставляючи напоказ усю їхню красу. Теплий нічний вітерець трошки їх скуйовдив і на двійкові щільних німбів по обидва боки від рівненького проділу, що спадали з чола на потилицю, утворилося щось штибу пушка чи пуху, де золотавість була просто-таки білою, справляючи враження світла, що сяяло з більш густих вихорів та жмутів кучерявого волосся, яке було таким диким і водночас таким безцінним. Утім, відверто кажучи, більше ніщо у цьому хлопчині не могло зрівнятися з його головою. Ґустарелло мав грубе обличчя, широкі вилиці, ніс, трохи схожий на картоплину, м’ясистий та очі незбагненно-світлого кольору; чоло та щоки у нього розчервонілися від сонця, зважаючи на те, що він білявий, та й має таку будову тіла, у нього, мабуть, мала б бути ніжна шкіра; але натомість робота у нього була важка. Він теж був різноробом, працював на будівництві. Хлопець мав кремезну, грубу, як і його обличчя, статуру, але у Карлових очах це зовсім не було вадою, радше навпаки. Не так весело, як його друг, втупивши мутний погляд, трохи збентежений погляд у Карло, хлопчина дав розстебнути собі штани, ніби на автопілоті. Як і його друг, він уже був напоготові. Твердий, мов камінь, член його вискочив із штанів і випростався. Він був не надто великим: нормального розміру. Але натомість був незвично твердим, вузлуватим та густо помережаним судинами, які, втім, зовсім не псували його досконалої форми: крайня плоть укривала голівку, спадаючи на його рожевуватий ˂ ˃, який радше був сухим, ніж висохлим. Карло оголив його, а потім, як завжди, ним милувався на тлі полів та неба, сповнений непогамовним бентежним очікуванням. Ґустарелло стояв мовчки, отож Карло мав змогу споглядати пеніс, трохи рухаючи його рукою, стільки, скільки заманеться; втім, вистачило його ненадовго, адже його пожирала ще більш невиказана жага, ніж хвилювання, яке він відчував, споглядаючи той орган. Карло почав цілувати його, смоктати, відчуваючи й порівнюючи його справжність, повноту із твердістю, вагою, розміром, у якому втілювався увесь стиль життя; це був дарунок, котрий, одначе, у нього скоро відберуть. Ґустарелло був таким мовчазним і відчуженим, що Карло справді міг поводитися з хлопцевим членом так, ніби, власне, самого хлопця не існувало. Але жага не відступала. Тоді Карло випростався на землі й мовив до Ґустарелло: «Нумо, до роботи». Хлоп