Джанні поклав свою вправну велику долоню на голову Карло майже ніжно чи шанобливо й почав легенько тиснути, ніби запрошуючи. Карло знизу вгору дивився йому в обличчя. Ніби зрозумівши питання у тому погляді, Джанні погідливо подивився на Карло у відповідь, злегка кивнувши головою, мовляв: «Так, так, давай». А потім сильніше натиснув рукою на Карлову потилицю. Карло майже зворушило чесне, серйозне, ображене удавання із себе жертви, — настільки чоловік уживався у роль, яка, і він цього зовсім не приховував, була для нього лише частиною гри, — притаманне жіночному єству, яким він керувався, опираючись тій руці. Адже чудово знав, що Джанні був, чи принаймні міг виявитися, настільки наївним, що повірив би у його удавання жертви, а тому через це дійсно міг повірити у власну дещо гідну осуду деспотичність. Карло зворушувало у Джанні те, що цей хлопчина не міг нехтувати голосом совісті, яка підмовляла його перестати тиснути й не наполягати на тому, чого він хоче: іншими словами, його розчулювала слабкість Джанні перед власною плоттю. Але Джанні продовжував тиснути, чудово вміючи використовувати власну силу й права, якими наділяє його юність. Він із силою натискав на голову Карло, штовхаючи її до свого непохитно стоячого члена, крайня плоть на якому вже скраю навіть почервоніла від жадання. Певна річ, Карло не міг вдавати, що надто цьому противиться, тож схилив голову. Проте він лише дав можливість притиснути член до своєї щоки. Кілька хвилин Джанні, спочатку вдовольнившись і цим, просто терся об щоку, сильно притискаючи до себе голову Карло. Але потім, і це не було несподіванкою, знову розпочав маніпуляції, щоб отримати те, чого хоче. Він відхилив голову Карло, а потім знову наблизив її до свого члена, направляючи його в рот. Але Карло не відкривав його, ніби це був останній відчайдушний спротив, який чинила «дівчина, що упала в розпусту», але противиться тому, щоб дійшло аж до такого. А Джанні справді простодушно вірив, що мусить по-справжньому долати цей опір. І робив він це, застосовуючи силу, але водночас люб’язно, навіть спантеличено, хоча, безсумнівно, він би ні за що в світі не відмовився від того, щоб змусити Карло дати те, чого він щосили бажав. Двічі чи тричі спробувавши впхнути член у рот Карло, який чоловік міцно стулив, Джанні вирішив допомогти собі й другою рукою, яка досі була вільна. Цією рукою він схопив Карло за щелепу й так сильно, майже розлючено, намагаючись запхнути в рот свій член, стискав ту щелепу, що Карлові стало боляче. Карло раптом піддався і роззявив рота. Член увійшов йому до самого горла. Але Карло не ворушився, ніби, покорившись, не знав, що робити, як ошелешене дівча, яке взяли силою. Тепер уже Джанні рухався вниз-угору. Карло не ворушився, ніби, загіпнотизований підкоренням, приголомшений новизною; хоч насправді так воно й було. Саме так він почувався. Він справді мав коритися волі Джанні, й насправді корився. Поза тим, цей ніжний і водночас налитий член, що так ненаситно наповнював його, був ніби першим, котрий він взагалі пізнав. Зрештою, не було б ніякої різниці, якби замість двадцяти хлопців була тисяча. Той дужий засув із гарячої, ніжної й разом з тим затверділої до краю плоті, який зайшов у нього, був справжнісіньким дивом; і те, що він знову бачив підтвердження цьому на власні очі, здалося Карло безмежно новим відчуттям. Та Джанні не зробив навіть і десяти повільних та, так би мовити, зосереджених рухів угору-вниз, як Карло відчув, що член хлопця почав стрімко танути, випускаючи, скорочуючись, рідину, теплу, солодку й в’язку, і цю в’язкість неможливо сплутати ні з чим іншим. Відчуваючи спазми, які віднімали у нього цю масну життєдайну речовину, Джанні обіперся руками об плечі Карло, бо у хлопця підломлювались ноги, немов не лише його сперма з його пеніса, а й він сам випорскувався усередину Карло. Потім, тихо простогнавши, Джанні різко вийшов. У місячному сяйві показався ще дуже налитий член, з якого капали крапельки. Перш ніж піти, після того як Карло, сповнений смутку, витер йому орган, Джанні теж відчув, що повинен на знак прощання, яке пригнічувало його, грубо погладити по голові людину, яка прислужилася й допомогла втілити його бажання. Він швиденько по-спортивному побіг до решти хлопців.