Й незважаючи на те, що Карло, як і решта дрібнобуржуазійної інтелігенції, знав про це, — знав завдяки здоровому глузду, — виказував свій осуд не лише, як зазвичай, «опозиційного екстремізму», за допомогою якого старі брехуни в італійській політиці намагалися увінчати себе ореолом популярності, а відчайдушно засуджував усіх, — відчував у собі щось, що корилося, як вугор у косяку з іншими вуграми вміє віднайти на дні океану шлях, який приведе його додому у маленьке джерельце гірського потоку, поклику десь глибоко всередині, про який я навіть не насмілююся казати.
Нотатка 64
ВАГАННЯ ПЕРЕД ТИМ, ЯК СТАТИ СВЯТИМ
(З «Проекту»)
Що має значення, навіть якщо залишилось таємницею не лише в очах суспільної думки, для близьких друзів чи колег і навіть для свідомості Карло?
У відтинку існування між тим, як приходять зміни (у нашому випадку це зникнення Карла), і дійсно їхнім впливом на життя того, у чиє життя вони прийшли, є певна мить інерції, коли все знову відбувається так, ніби нічого не сталося, й голова працює як слід.
Немає нічого більш невинного, ніж запрошення на вечерю; навіть у хвилину, коли ця вечеря починає здаватися сповненою вини, удавану невинність можна легко й цілком справедливо розтягти до безкінечності. Тим паче, що на цій вечері нічого не скажуть, нічого не запропонують, не дадуть ніякої відповіді й ні на що не натякнуть: вечеря лишиться лише вечерею, і квит.
Я лише можу зауважити, що перш ніж віддати хоч дещицю влади у руки безпосередньо фашистів (які безсоромно вже такими називаються), найбільш клерикальна частина християнських демократів, скажімо, Андреотті, — звісно, все трішки обміркувала; і не стільки через докори сумління чи фізичну відразу, яку може викликати фашист (котрому, певна річ, замало двох десятиліть, щоб відмити свої руки від крові), а через звичайну непевність, яку може відчувати навіть найобізнаніша і найметкіша людина, передбачаючи майбутнє; у майбутнього є історія, а історія — це безладність: хоч думка про це видається дурницею, та у недалекому майбутньому завжди може трапитися щось непередбачуване, що позбавить фашистів успіху, який їм передрікають і на який ці нахаби сподіваються.
Врешті-решт, краще підштовхнути до правих уже перевірену людину, яка в будь-якому випадку влаштує лівих, аніж поставити на її місце людину непохитно правих поглядів, яку запропонував (а радше нав’язав) Альміранте.
Отож повечеряли (це сталося за багато місяців до того, як Карло муситиме скоїти «велике зречення»). Зрештою, як ми всі знаємо, Карло не вперше намагалися підкупити. Більше того, він уже був підкуплений. Але не про людські очі. А от на цій вечері ніяк не можна було уникнути певної прилюдності підкупу. Навіть попри те, що це була лише вечеря, та й по всьому.
Це була лише вечеря, та й по всьому. Більш онтологічної вечері за цю ніколи не траплялося. Їли мамалигу із печенею, трохи схожу на альпійську, запивали чудовим трентинським вином, бо депутат, у якого відбувалася вечеря, був родом саме звідти; а серед гостей, окрім Карло, було двоє римлян та четверо з півдня (один з них сицилієць). xxx. xxx.