Ті ж, хто, як у моєму випадку, ненавидять владу у той чи інший момент свого життя, на його початку любили її, бо це природно й саме це викликає у подальшому справедливу, ще й майже святобливу, ненависть!
Наш герой, пройшовши через усі перетворення, — неоднозначні й незбагненні, якщо хочете, навіть небезсторонні, — був людиною, чиє життя визначалося «природним і невинним прагненням до влади».
Я таки справді полюбляю говорити про рослинки та травичку. Близько одинадцятої ночі повітря стало по-дивному теплим, хоча день був досить холодний і навіть трошки дощило, — як і протягом усього квітня та травня 1972 року.
Карло приїздить додому й ніби бачить галюцинацію (може, через вино?), і йому здається, що за містом ростуть сади та фруктові садки, тощо. Повторити майже дослівно те, як Альоша з «Братів Карамазових» ходив «за місто»; замість того, щоб зустріти брата, Дмитрій зустрічається з Янголом, який просить того ˂ сісти у «візок» і перевозить його у сад за його оселею. Сад теж має бути роздвоєний: двійник — це маленький двір чи втрамбований майданчик (тік), опис якого взято частково з тих-таки «Братів Карамазових» Достоєвського, а частково з Гоголя («Мертві душі»); а для описів янголів чи божків використати опис священних бовванів, який зробив Лонгі з живопису XIV століття (Чимабуе, Стефано Фіорентіно, «просторовий» Джотто)
(12 травня 1974)
У саду вже виросла густа трава; і навіть напівдикі рослини, як акація, які навіть у Римі можуть розростися у грязюці вздовж облуплених мурів чи прогнилих заборів й у серці найбагатших житлових кварталів, квітнули буйним цвітом. Вода від дощу, який випав удень, назбиралася у тих кволих рослинках, і через несподіване потепління рослини розлили свої пахощі.
Перед будинком Карло ріс великий сад. Певна річ, це був міський сад: трава у ньому була гарно викошена, кущі самшиту добре доглянуті, росли високі сосни; та попри це, щойно увійшовши в сад, майже не можна було бачити навколишні будинки, котрі розташовувались у житловому кварталі (маєтки, зведені за останні десять років), тож здавалося, що зненацька опиняєшся у самому серці сільської місцевості.
Звісно, та сільська місцевість не мала нічого спільного із селом, у якому бував Карло дитиною та підлітком (яка стала САМЕ ТІЄЮ сільською місцевістю); і все-таки саме через те, що вона видавалась такою чужою, виникало надзвичайно кілке й майже болісне відчуття, ніби перебуваєш посеред сільських просторів, де природа поставала у всій своїй таємничості.
Повернувшись з вечері, про яку я писав у попередніх розділах, і зайшовши до оселі, Карло (може, трохи напідпитку через те бісове вино, зроблене на триклятих пагорбах, які називаються якось по-німецькому) побачив перед собою дивовижне видовище; чи радше — видіння, головним героєм якого був його батько.
Нотатка 65bis
СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ САД
Посеред саду, у реалістичному кріслі з лози, які саме ставлять у садках, сидів його старенький батько. Світло у садку було не електричне, помірне й журливе через свою елегантну стриманість. Та яке є майже обов’язковим у світі, що керується правилами, які рідко порушуються, і таким годиться освітлювати садок у глибині багатого кварталу, беззахисний перед нічним безгомінням стародавньої весняної ночі. Це було світло передовсім галактичне, яке йшло просто від зірок.
Старий сидів мовчки, ніби все вже було сказане чи говорити було зайве. Оскільки я створив і вигадав це видіння, маю зазначити, що Анахронізм може віднайти своє втілення та актуальність, але це трапляється не випадково. Саме завдяки необхідності, щоб Минуле залишилось у зухвалому теперішньому, він стає балакучим. Дійсно, йдеться про повернення назад та ефемерний перегляд по-новому; втім, це трапляється, коли трапляється. Поруч із батьком, на траві Саду, що повернувся у далекі часи, — які теж були ефемерними, хоч і були наділені усталеністю, яка наразі вже неможлива й про яку вже й думати годі, — сиділа Завбачливість. На додачу до безсоромності, притаманної снам, вона була вдягнена зовсім не за модою Епохи, що добігає кінця, тридцятих чи двадцятих, — але, я б сказав, навіть не сорокових чи п’ятдесятих! Де там! На ній була римська тога.