— Ви розмовляли з родинами Роуенових друзів? — запитала Кейт.
— Так, звісно.
— Чи зазнав змін особистості ще хто-небудь з їхніх дітей?
— Принаймні ніхто не признався. — Жінка дещо завагалася. — Я не вірю, що Роуен вживав наркотики, але я пережила такий етап, щодо якого не можу мати певності, про що б не йшлося. Отже, якщо ви думаєте, що є така можливість і це може мати якийсь стосунок до його зникнення, я не хочу, щоб ви виключали таку можливість лише тому, що мої власні інстинкти кажуть інше.
— Добре. — Кейт не хотілося вводити жінку в оману, але її власна гіпотеза навряд чи була більш утішною.
Дорогою назад до мотелю вона купила невеликий блокнот, з функцією wi-fi і не більше; згодом, в мотелі, скористалася інтернет-з'єднанням, щоб завантажити галерею зниклих безвісти осіб, чиї імена й фотографії були оприлюднені. Серед них був і Роуен да Сілва, і більшість інших людей, яких Кейт згадала з тодішніх аналітичних матеріалів. Принаймні вона сама ще не була там зареєстрована.
У наступні три дні, рухаючись по спіралі від епіцентру, вона виявила дванадцять родин із синами чи доньками, чоловіками або дружинами, які пропали безвісти. У чотирьох випадках людина щезала, не виказуючи жодних попереджувальних знаків, але в інших випадках постраждалі родичі стверджували, що цій події передували зміни у поведінці або манері триматися, які змушували їх відчувати, ніби родинні зв'язки розпалися з неочевидної причини.
— Клянусь: того ранку він подивився на мене так, наче він був спійманою твариною, а я — наглядачем в зоопарку, — розповідала Кейт одна з жінок. — Мабуть, він прокинувся і вирішив, що весь наш шлюб був помилкою, і ще два наступних дні шукав у собі мужність, щоб піти геть. Проте за два дні до того він був таким щасливим, яким я ще ніколи його не бачила, або ж він був найкращим актором у світі.
По обіді четвертого дня Кейт постукала у чергові двері, й тут їй довелося розмовляти з жінкою, яка демонструвала силувану привітність і уникала дивитися їй в очі. У неї не було зниклих родичів чи будь-якої інформації про підозрілу активність у сусідів; здавалося, її просто бентежить присутність Кейт. Або в неї там нарколабораторія і свіжий трупак у вітальні, або ж час, що був у розпорядженні Кейт, скінчився.
Вона знайшла кав’ярню з wi-fi і запустила швидкий пошук. Повноважні органи висловлювали занепокоєння з приводу зникнення офіцера поліції, детектива-сержанта Кетрін Шахріпур (фото додається). Це була не зовсім та новина, що могла би пробитися на всі канали; Кейт припускала, що, можливо, один з п'ятдесяти мешканців міста побачить сюжет. Але ота жінка, яку вона налякала, мала би повідомити про зустріч. Продовжувати обхід території від дверей до дверей ставало небезпечно.
Кейт не була готова повернутися додому. Вісім сімей з історіями раптового відчуження не переконували; зрештою, слідчі першої ланки списали все це на те, що зводиться до звичайних причин: підліткові страхи, кризи середнього віку, проблеми з наркотиками, подружня зрада. Їй потрібно було залучити принаймні декого з постраждалих особисто, доповнивши свою колекцію неперевірених свідоцтв реальними випадками. Можливо, Реза відмазався у відділі невідкладної допомоги, але якщо вона зможе затягти з півдесятка цих розбитих сімей, зібравши їх разом, в центр уваги, то це може стати початком належного розслідування і першим кроком на шляху до зцілення.
Вийшовши з кав’ярні, вона спробувала уявити собі майбутнє, у якому все знову було нормальним. Але все, про що вона здатна була думати, — це химерна шарада Рези і порожня шкаралуща сина, що лежала в ліжечку, наче дешева пластмасова лялька. Вона знизила планку своїх вимог і примусила себе обходитися замість них спогадами. Колишні дні, коли рідні все ще були собою, згадувалися так само яскраво, як і перше. Вона зберігатиме свої почуття до них у тому склепі й продовжуватиме працювати, щоб знайти спосіб повернути їх до життя.
Кейт обтяла волосся й пофарбувалася начорно, потім купила недорогі кульчики, побитий телефон без SIM-картки й асортимент одягу з секонд-хенду. Довелося витратити певний час, аби набути «правильного» вигляду, але наприкінці дня вона вийшла з кімнати, задоволена тим, що принаймні ніхто не матиме її за копа чи соціального працівника.
Вона вийшла у місто і попрямувала до одного з притулків для безхатьків. Коли Лейла, волонтер, ввела її в курс справи, Кейт вийняла телефон і вивела на екран фото Сюзанн Рейєс, зниклої жінки, на кілька років молодшої за Кейт.