Далі від завантажувальної рампи, власне на самому складі, крізь розташовані високо над землею брудні вікна сіялося непевне денне світло. Зате зі стелі звисало на кабелях з десяток люмінесцентних панелей; ніхто ніколи не намагався дати цьому місцю природне освітлення.
Підлога брудна, всіяна грудками просяклого мастилом піску, клаптями пожовклих рахунків зі скрученими краями та кількома новими обгортками від бургерів і пластиковими стаканами. Віддалік на згорнутій постільній білизні хтось сидів: худа фігура, обернена спиною. Кейт гукнула:
— Агов! Тут безпечно?
Лише луна відбилася від стін.
Фігура обернувся й відповіла:
— Все добре. Тут ніхто не докучатиме.
Кейт підійшла. Їй знадобилася хвилька часу, щоб переконатися, але, придивившись, вона була певна: цей хлопчина — Роуен да Сілва.
— Мене звуть Кейт.
Він простяг руку, вона потисла, але свого імені він не назвав. Вона озирнулася.
— Ми тут самі?
— Так, зараз самі. Вночі буває набагато більше людей.
— Я чула, що тут гарне місце, — сказала Кейт, — але ніколи не знаєш, поки не побачиш на власні очі.
Роуен неуважно кивнув, тоді опустив погляд і понуро втупився у підлогу. Якщо він дійсно страждав від тієї ж хвороби, що вразила Резу, Кейт було важко розпізнати її прояви. Якщо у випадку з Резою мала місце просто-таки зяюча прірва між тією людиною, яку вона знала, і тим вітринним манекеном, яким він став, то з цим хлопцем у неї не було жодної надії на допомогу в розпізнанні симптомів.
— Скільки тобі років? — запитала вона м’яко.
— Шістнадцять, — збрехав він.
— Не ужився з батьками?
— Вони мертві.
Кейт промимрила:
— Мені шкода.
Вона замислилася, але вирішила не підштовхувати його до нарікань, які неодмінно будуть прикрашеними.
— Мій чоловік, як би це сказати… показав мені інший бік свого єства.
— Він напав на вас?
Кейт хотілося сказати «так»; для неї важило лише одне — аби її історія була правдоподібною. Але щось у ній повставало проти того, щоб скотитися до наклепу.
— Ні. Він просто змінився.
Роуен зітхнув:
— Ви тут почуєте багато такого.
Він підвівся, взяв свій клунок з постіллю і картонну табличку.
— Коли я хочу їсти, то готовий побити весь отой натовп, що суне як отара на обідню перерву.
— О, так. Удачі.
Навряд чи він піде їсти у місто, коли там час обідньої перерви для клерків; він мав на увазі найближчий торговий центр, за сорок хвилин звідси. Кейт вичекала п'ять хвилин, тоді рушила за ним. Вона помітила його на головній дорозі — він дотримувався саме того маршруту, якого вона від нього очікувала, тоді швидко перейшла на меншу паралельну вулицю, уникаючи ризику бути викритою, якщо йому заманеться обернутися. Перетнувши кілька бічних вуличок, вона невдовзі досить добре вловила ритм його руху, отож відчула впевненість, що не загубить його.
До торгового центру було вже зовсім близько, коли вона помітила, що Роеун мостить свій клунок з постіллю й табличку на вулиці біля входу. Кейт зупинилася під деревом і записала відео, тримаючи телефон в одній руці, а іншу притиснувши до тіла; повільно зробила панораму і нахил, щоб розгорнути зумовану рамку в різних напрямках, які, як вона сподівалася, мали б зімкнутися довкола нього. Це спрацювало досить добре; їй вдалося витягти нерухоме зображення, на якому Роуена можна було чітко розгледіти.
Кейт обійшла торговий центр і увійшла через інший вхід, відтак знайшла там кав’ярню. Вона вже витратила всі свої дрібні гроші, отож довелося витягти заховану під устілкою п'ятдесятидоларову купюру. Втім, зважаючи на вибір гардеробу і гострий запах немитого тіла, набутий після того, як, востаннє помившись у притулку, встигла пройти з десяток кілометрів у спеку, — вона ніколи ще не почувалася більш невпевненою у собі, але офіціантка взяла її гроші без жодних ознак зневаги і дала їй пароль від wi-fi разом з кавою.
Кейт увійшла в Gmail, створила обліковий запис і надіслала фотографії Роуена з геотеґами на адресу його матері. Вона мала зважати на те, що пані да Сілва тепер уже знає, що її відсторонили, отож залишила цього листа з приватними відомостями анонімним і заборонила собі — хоч як хотіла — запропонувати в ньому поради щодо медичного обстеження; такі поради від незнайомої людини виглядали б, мабуть, ще дикішими і небажанішими, аніж від офіцера поліції-ізгоя.