— Роберт був батьком дівчаток?
— Так, — зітхнула Дайян. — Наталі при одруженні залишила собі власне прізвище і згодом передала його дітям. Так їй захотілося; власне, чому б і ні?
Кейт хитнула головою, уникаючи будь-якого висловлювання з цього приводу.
— Просто мені потрібно чітко зрозуміти, ким він доводився дітям. І ще: чи дозволяв він собі коли-небудь бути агресивним щодо неї або щодо дівчаток?
— Навіть якщо я найгірше у світі розуміюся на людях і він обдурив мене, як маленьку, то вона… Вона ніколи б такого ставлення не потерпіла.
— Добре. Може, хтось із них мав депресію або вживав ліки від якогось захворювання?
— Ні.
Кейт сягнула по її руку, потисла.
— Машину оголосили в розшук. Вам не потрібно залишатися тут; ми зателефонуємо вам, щойно отримаємо якісь новини.
— Я волію бути тут, — наполягала Дайян. — Що як вона прийде додому?
Кейт залишила при собі думку про те, наскільки малоймовірним виглядав такий хід подій.
— Є хтось, кому можна зателефонувати, щоб побув з вами? Друг, член сім'ї?
— Мій син зараз на роботі.
— Не міг би він піти з роботи по обіді?
Дайян знітилась:
— Я йому ще нічого не казала. Як мені сказати йому?
Кейт взяла в неї номер і зателефонувала сама. Патрік Ґраймс, за фахом електрик, працює на будівельному майданчику в місті; на те, щоб приїхати сюди, йому потрібно було сорок хвилин.
Вона залишила Дайян на констебля і постукала в бічні двері фургона криміналістичної лабораторії. Експерт-криміналіст Тім Нґ впустив її, і вона сіла поряд з ним перед консоллю.
— Як далеко зміг просунутися рій? — запитала.
— Немає жодних ознак силового вторгнення, — відповів той. — Маємо вікно, залишене відкритим у пральні, скоріш за все просто для того, щоб будинок охолов за ніч, але довкола нього немає ніяких слідів або подряпин, які дали б підстави припустити, що ним скористалися для проникнення.
— Що думаєш відносно часу смерті?
— Всі профілі розкладу слідів крові вказують на вчорашній ранок, але нам дійсно доведеться почекати розтину.
— Отож. А що зі зброєю?
Тім обернувся до консолі й вивів інтер'єр кухні, де відстежив дерев'яний брус із прорізами, в якому містився набір ножів. Найбільший проріз був порожній. Відтак він повів зображення назад і повернув у коридор, що веде до трьох спалень. На підлозі, під дверима найближчої спальні, лежав закривавлений ніж із лезом, розміри якого за масштабною лінійкою вказували на відповідність отому прорізу.
— Чия це кімната? — запитала Кейт.
— Старшої дівчинки, Ізабель; так сказала бабуся. Далі кімната Анжели, а спальня батьків — у кінці коридора.
Тім скерував зображення далі коридором, до головної спальні. При першому проходженні дрони знімали весь будинок з вельми помірною роздільною здатністю, але, як помітила Кейт, зображення місця злочину в спальні на очах ставало чіткішим у міру притоку нових даних.
Роберт Мелліш лежав на спині на одній половині двоспального ліжка. Ковдра відкинута в напрямку спинки ліжка, так що вкриває ноги до колін. Одягнений лише в шорти; окуляри лежать на приліжковій тумбочці. Єдина глибока колота рана пробиває грудну клітку посередині; анатомічна масштабна лінійка дозволила припустити, що лезо увійшло в серце.
На руках нема жодних ран, які свідчили б про те, що чоловік захищався. Кейт припустила, що в момент вбивства він навіть не прокинувся.
— Сліди крові розпочинаються тут, — сказав Тім, скеровуючи точку знімання на підлогу з Робертового боку ліжка, а потім відслідкував доріжку застиглих крапель з кімнати і далі коридором. Стежачи за тією доріжкою в бік кімнати Анжели, Кейт зосередилась на тому, щоб взяти себе в руки. На цей раз вбивця не рухав ковдри; ніж пройшов просто крізь неї, так само й крізь нічну сорочечку. Кейт відчула, як до горла підкочується шлунковий сік, скоріш од гніву, аніж через нудоту.
Тут божевілля було не більшим, ніж у картині з Робертом: єдина рана, ретельно вивірена, зробила свою справу. Якщо не брати до уваги імпровізовану зброю, то можна майже певно твердити, що це професійний удар. Мати у нападі психотичної депресії скоріш за все мала би втопити своїх дітей або нагодувати їх седативами — а потім і сама приєдналася б до них у подорожі в темряву. Що за полуда мала би найти на жінку, щоб вона вбила тих, кого любила, і при цьому ані не пом'якшила сам акт дещицею штучної лагідності, ані не вибухнула неконтрольованим гнівом, а просто стратила їх, методично й ефективно, за допомогою першого-ліпшого інструмента, що потрапив до рук?