— Повернись обличчям до стіни, — звеліла йому.
Він послухався, і Кейт швидко одяглася.
— Гаразд, я готова. Ходімо.
— Чи можемо ми взяти з собою…? — він показав жестом у напрямку дитячої.
Кейт сердито дивилася на нього, не ймучи віри; вона подумала, що він ось-ось знову заплаче.
— Навіщо нам брати з собою ту річ? Я викину її зі сміттям.
Незнайомець вражено дивився на неї.
— Викинеш, коли повернешся назад, з Майклом?
— Так! Але це не найважливіше. Ну, ходімо вже!
Вона вийшла з будинку, він йшов за нею; вона розблокувала автомобіль і сіла на водійське місце. Він сів збоку, і Кейт швидко звернула на вулицю.
— В який бік? — запитала.
— На південь.
Вона під'їхала до рогу і повернула на Джимпі-Роуд. Довкола жодного руху, ніде в будинках не світилося. Вона подивилася на суб’єкта, що смиренно сидів поруч в отому позиченому одязі.
— Ну, і в чому полягав план?
— Що ти маєш на увазі?
— Ти збирався просити грошей? Чи йшлося про записи по котромусь з розслідувань? Ти хотів, щоб я підтасувала докази чи допомогла зникнути якомусь файлу?
Він не відповів.
Кейт роблено реготнула.
— А ідея про те, що ти міг би просто лягти в моє ліжко, і це, можливо, купить якийсь час, щоб прибрати їх… до дідьчої мами, ти наскільки дурний? Ти можеш бути трохи схожим на мого чоловіка, але невже ти думаєш, що я не зможу відчути різницю?
Суб’єкт промимрив:
— Що ж мене виказало?
Кейт похитала головою.
— Один дотик — і в мене мурашки по шкірі від огиди. То куди ми їдемо?
— В Герстон[7].
— Куди саме в Герстон? Я введу це місце в GPS.
— Я не знаю назви вулиці, але зможу давати тобі вказівки, як тільки ми будемо ближче.
Кейт такій перспективі не зраділа, але о цій порі поїздка не займе багато часу. Якщо він надумав жартувати з нею, вона дуже скоро це зрозуміє, і він ще пошкодує.
— Скільки вас там? — запитала вона.
— Тільки я та мій друг. І він нікому не завдасть шкоди, я обіцяю. Я б ніколи не зважився, якби була така загроза.
— Тоді навіщо ти взагалі це зробив?
— То була його ідея, — наполягав суб’єкт. — Я просто погодився на це.
Кейт скептично підняла брову, але зараз не час було починати відлякувати єдину людину, яка могла поєднати її з сім'єю. Чи був він простаком, збитим з пуття, чи кримінальним генієм, якому прийшло до голови, що було б незле залізти з нею в ліжко, — це вже вирішувати слідчим, а потім прокурорам, а потім суду присяжних. От коли вже Реза і Майкл будуть у безпеці, їй доведеться відступити і полишити все це на інших людей.
— Як тобі вдалося забрати Резу з дому так нишком?
— Мій друг дав йому наркотика.
— Як саме?
— Якусь рідину наніс на ганчірку. Не знаю, що це було.
Кейт підозрювала, що він бреше; це звучало як щось побачене у кіно, і якщо б вони намагалися провернути таке з хлороформом, то Реза боровся би так довго, що вона встигла би прокинутися десять разів.
— А як ви, клоуни такі, проникли в будинок?
— Запасний ключ під квітковим горщиком.
Вона замовкла. Це був її прокол; ще ніколи їй не доводилося так феєрично облажатися.
Вони були вже близько до міста; попереду виднілися вогні Вежі Аврора[8].
— Отут зверни направо, — озвався він до неї.
— За лікарнею?
— Так.
Кейт повернула на Баттерфілд-стріт, сповільнившись при наближенні до невеликого парку, який відділяв дорогу від висадкової петлі біля входу в лікарню. У ці світанкові години тут цілком могли товктися відвідувачі відділу невідкладної допомоги з найрізноманітнішими речовинами в тілах, і вони цілком могли без попередження вивалитися з-за зелені просто на дорогу.
— Отут вліво.
Кейт зупинила машину. Своїми вказівками він запровадив її до паркувального комплексу лікарні.
— Що ти намагаєшся мені цим сказати? — сердито зажадала пояснень. — Вони постраждали?
— Ні. Запевняю тебе, з обома все добре.
— Тоді чому б їм тут бути?
Суб’єкт промовив:
— Нам треба туди зайти. Будь ласка.
— Навіщо?