По-друге, для перетворення закладеної в касету інформації в образно-звуковий ряд потрібна енергія, а це веде до подальшого збіднення енергетичних ресурсів. (Будь-яке споживання енергії призводить до цього, і хоч ми не можемо зовсім відмовитися від її використання, безглуздо було б перевитрачати її запаси.)
Отже, слід сподіватися, що кількість енергії, потрібної для «розшифрування» касет, дедалі зменшуватиметься — аж доки її буде зведено до нуля.
Таким чином, касета майбутнього уявляється нам як річ цілком портативна й самодостатня. Хоч виготовлення її забирає певну кількість енергії, в готовому вигляді вона енергетичного живлення не потребує й може виконувати свої функції без спеціальної додаткової апаратури. Її не треба буде вмикати в розетку; вона обходитиметься без батарейок; ви зможете переглядати її, де вам заманеться — в ліжку, у ванній, на дереві, на горищі.
Перегляд відеомагнітної стрічки сучасної конструкції супроводжується випромінюванням світла й звуковими ефектами. Природно, нам треба якнайчіткіше й найвиразніше сприймати її зміст, але тут виникає ще одна небажана обставина: такий перегляд може заважати іншим людям, яких ця касета зовсім не цікавить. Отже, ідеальною була б така відеомагнітна стрічка, бачити й чути яку могли б тільки ви самі.
Хоч би якою досконалою була конструкція касет, що надходять чи в найближчому майбутньому надійдуть у продаж, усі вони потребують ручного контролю… Вони мають кнопки чи ручки вмикання, а також регулятори кольору, звуку, яскравості, контрастності тощо. Як на мене, то я волів би, щоб увесь цей контроль здійснювався виключно вольовими зусиллями.
В ідеалі я бачу касету, стрічка якої зупиняється, коли ви відводите очі. Й починає рухатися знову тільки під поглядом ваших очей. В ідеалі я бачу касету, що прокручує свою стрічку то швидко, то повільно, то вперед, то назад, то з пропусками, то з повторами — залежно, від того, як вам заманеться.
Правда ж, це буде чудо, а не касета: самодостатня, портативна, незалежна від джерел живлення, ні до кого, крім вас, не адресована, та ще й майже цілком контрольована вашою волею!
Ну, а тепер облишмо чудеса й спустімося на землю. Чи можна, таку касету створити? На, це я відповім: так, можна.
Ви питаєте: скільки ж років треба чекати на появу такої абсолютно казкової касети?
На це я теж маю відповідь, і зовсім недвозначну: ми матимемо її за мінус п’ять тисяч років — бо те, що я вам змалював (і ви вже, певно, про це здогадались), є не що інше, як книга!
Чи не крутійство це? Чи не вважаєте ви, о, Благородний Читачу, що книжці далеко до ідеальної касети, бо книжка, зрештою, — лише слова, а касета — це образи; що слово без образу — одномірне, відірване від дійсності; що ми не можемо за допомогою самих тільки слів скласти уявлення про всесвіт, який, власне, з образів складається?
Гаразд, поміркуємо над цим. Чи образ важливіший від слова?
Ясна річ, якщо ми візьмемо до уваги чисто фізичну діяльність людини, зір виявиться найважливішим засобом збирання інформації про всесвіт. Якби мені запропонували вибір: бігти по нерівній місцевості із зав’язаними очима, але послуговуючись усіма іншими органами чуттів, або ж, навпаки, з розплющеними очима, але «відключивши» інші чуття, я, безперечно, обрав би останнє. Власне, із зав’язаними очима я й не побіг би, а пішов — дуже повільно, навпомацки.
Але на ранній стадії свого розвитку людина винайшла мову. Вона навчилася по-особливому модулювати повітря, яке видихала, й використовувати різні модуляції звуку як загальноприйняті символи матеріальних об’єктів, дій і — що важливіше — абстрактних понять.
Згодом вона навчилася закодовувати модульовані звуки в знаках, що їх око сприймало, а мозок знову відповідно озвучував. Книга — ви й самі це знаєте — є «сховищем мови».
Власне, володіння мовою — це та головна ознака, яка відрізняє людину від усіх тварин (за винятком хіба дельфіна, — але останній, якщо й володіє мовою, фіксувати її в знаках не навчився).
Мова й потенціальна здатність фіксувати її не тільки відрізняють людину від усіх живих істот сучасної та минулих епох, але й становлять спільну ознаку роду людського. Всі відомі людські племена — хоч би які «примітивні» — вміють розмовляти й мають свою мову. І мова деяких «примітивних» племен відзначається, наскільки мені відомо, вельми складною й розвиненою будовою.
Більше того, всі людські істоти з нормальною психікою навчаються розмовляти в ранньому віці.
Оскільки ж мова є універсальним атрибутом роду людського, то виходить, що ми — як істоти соціальні — одержуємо більше інформації за допомогою мовного спілкування, аніж шляхом зорового сприйняття.