Зрештою, ці два джерела навіть не витримують порівняння. Мова та її фіксовані форми (писане чи друковане слово) переважають у потоці інформації настільки, що без них ми були б просто безпорадні.
Щоб краще проілюструвати свою думку, пошлюся на телевізійну програму, що складається звичайно із зображення й мовного тексту. Подивімось, що буває, коли зникає один із цих компонентів.
Припустімо, ви затемнили екран, залишивши тільки звук. Це не завадить вам скласти досить точне уявлення про зміст передачі. Щоправда, в ній можуть бути епізоди, багаті дією й бідні текстом, під час яких німа темрява дратуватиме вас; та якби на студії, знаючи, що ви не бачите зображення, додали в цих місцях по кілька слів, ваше уявлення про передачу було б повним.
Зрештою, радіо оперує виключно звуком — мовою й «шумовими ефектами». Через це іноді, коли доводиться якось компенсувати брак зображення, радіодіалог стає штучним: «Он іде Гаррі.— Ой, він не бачить бананової шкірки. — Зараз він наступить на неї. — Бах! Таки гепнувся». Загалом, однак, такі діалоги нікому не заважають. І навряд чи будь-кому з радіослухачів по-справжньому бракує зображення.
Але повернімося до телеприймача. Тепер вимкніть звук, а зображення залиште — нехай картинка буде якнайчіткіша, а кольори — якнайяскравіші. Що ви зрозумієте з передачі? Дуже й дуже мало. Якою бурхливою не була б гра емоцій на обличчі акторів, як пристрасно вони не жестикулювали б, до яких трюків із камерою не вдавалися б оператори, — ваше уявлення про те, що відбувається на екрані, однаково залишиться дуже туманним.
Поряд із радіо, яке складається тільки із звуків, існувало колись німе кіно, яке складалося тільки з образів. За браком звуку, його акторам доводилося зображувати емоції. О, палаючі очі; о, руки, які то стискають власне горло, то тріпотять у повітрі, то здіймаються до сонця: о, пальці, які то побожно показують на небеса, то рішуче — на землю, то люто — на двері; о, камера, яка фокусується то на банановій шкірці під ногами, то на комарі на потилиці, то на синиці в жмені! Але чим ці шедеври експресивності, взірці винахідливості перебивалися кожні п’ятнадцять секунд? Словами, що, розриваючи дію, виникали на екрані.
Це, звісно, не означає, що люди зовсім не можуть спілкуватися за допомогою самих тільки зорових образів. Талановиті міми — як-от Чарлі Чаплін і Марсель Марсо — здатні творити чудеса. Але ж ми захоплюємося їхньою майстерністю саме тому, що вони так багато видобувають із такого бідного засобу образотворення.
А згадайте таку розвагу, як гра в шаради — ми пропонуємо друзям розшифрувати яку-небудь простеньку фразу, «розігруючи» її рухами тіла. Ця гра не мала б такої популярності, якби не потребувала великої винахідливості, але і в цьому випадку учасники її вдаються (свідомо чи несвідомо) до цілого ряду сигналів та прийомів, які імітують мовний механізм. Вони поділяють слова на склади, вони показують, довге чи коротке слово мають на увазі, вони називають синоніми або близькі за звучанням слова. Коротше кажучи, вони використовують зорові образи, щоб говорити. Справді-бо, чи можна, не вдаючись по допомогу до мовних засобів, а тільки жестикуляцією й рухами тіла передати таке простеньке речення, як «Учора вечір був прекрасний — у рожевих і зелених тонах»?
Ясна річ, кінокамера може зафіксувати вечірню красу, і тоді вам досить буде мовчки продемонструвати її на екрані. Але, по-перше, це вже буде результат складного технічного процесу, а, по-друге, я не певен, чи зможе фільм передати вам, що йдеться про вчорашній вечір (без якогось трюку з календарем; але календар — це вже мова).
Або зважте на таке. Шекспір писав свої п’єси для того, щоб їх виконували на сцені. Першоелементом його п’єс є образ. Щоб оцінити їх до кінця, ви повинні бачити акторів і те, що вони роблять. Скільки ви втратите, якщо, під час виконання «Гамлета», будете сидіти, заплющивши очі, й тільки слухатимете? І скільки ви втратите, якщо заткнете вуха й тільки дивитиметесь?
Отож вам уже ясна моя точка зору: книга, що складається зі слів, а не із зорових ефектів, утрачає дуже мало від того, що цих ефектів у ній нема, а тому її з повним правом можна вважати найдосконалішим зразком відеомагнітної касети.
А тепер підемо далі.
Книзі не бракує образів — вона ними переповнена. І оскількй образи ці виникають у вашій уяві, вони незмірно багатші за те, що може запропонувати вам телеекран.
Справді-бо, згадайте, скільки яскравих персонажів роїться перед вашими очима, коли ви читаєте гарну книгу, як виразно бачите ви все, що відбувається на її сторінках.