Ці образи — ваші. Вони належать вам і тільки вам, і будь-яка чужа інтерпретація їх буде бідніша за вашу.
Колись я бачив Джіна Келлі в «Трьох мушкетерах» (до речі, ця екранізація була, як на мене, найближча до роману). Показаний десь на початку фільму бій на шпагах між Атосом, Портосом, Арамісом і д’Артаньяном з одного боку, й п’ятьма гвардійцями кардинала — з другого, вразив мене своєю красою. Звісно, це був танок, і я стежив за ним з величезною насолодою. Та хоч яким блискучим танцюристом був Джін Келлі, він не відповідав тому образові д’Артаньяна, що склався в моїй уяві, і протягом цілого сеансу це псувало мені враження від фільму: я не бачив своїх «Трьох мушкетерів».
Певна річ, це не означає, що актори взагалі не можуть відтворити образ саме так, як він відбився у вашій свідомості. Безіл Ретбон для мене — викапаний Шерлок Холмс. Але для вас він може й не бути Шерлоком Холмсом. Для вас уславлений детектив може асоціюватися, скажімо, з Дастіном Гоффманом. То ж чи справедливо, що мільйони наших Шерлоків Холмсів убгані в оболонку одного Безіла Ретбона?
Отож ви бачите, чому телевізійна програма, навіть наймайстерніше зроблена, ніколи не може дати такої насолоди, так захопити, дати таку багату поживу фантазії, як книга. Телепередачу ми сприймаємо пасивно, дозволяючи звукам і зображенням вливатися в нашу спорожнілу уяву. І ті, що дивляться цю передачу разом з нами, наповнюються по вінця тими самими озвученими образами.
Що ж до книги, то вона вимагає від читача співробітництва. Вона вимагає, щоб він брав участь у створенні образів.
Таким чином, книга пропонує взаємозв’язок, інтенсивність, якого читач визначає сам для себе, взаємозв’язок, що якнайточніше відповідає запитам і побажанням читача.
Читаючи книгу, ви творите власні образи, ви творите звуки різних голосів, ви творите обличчя, жести, почуття. Ви творите все за винятком самих слів. Тож якщо процес творення вам до душі, книга дає вам те, чого нє може дати телепередача.
Більше того, якщо одну книгу читають водночас десять тисяч чоловік, то кожен з них творить свої власні образи, свої власні голоси, обличчя, жести, почуття. І йдеться вже не про одну, а про десять тисяч книг — не просто результат праці одного автора, а результат взаємодії між автором і кожним читачем зокрема.
То чи ж спроможне що-небудь замінити книгу?
Звичайно, книга може зазнавати змін у якихось своїх другорядних аспектах. Колись її писали рукою, тепер — друкують. Друкарська справа рік у рік удосконалюється, і в майбутньому, можливо, книги продукуватимуться електронним способом безпосередньо з телевізійного приймача у вашій квартирі.
Та хоч би як воно було, кінцевий наслідок буде той самий: ви лишатиметесь віч-на-віч із друкованим словом — бо замінити його не може ніщо…
Чи не видаю я тут бажане за дійсне? Чи не пояснюється моє небажання визнати, що на зміну книзі прийде щось інше, тим, що книга мене годує? Чи не вигадую я всілякі хитрі аргументи лише для того, щоб заспокоїти себе?
Ні. Я певен: книгу ніщо не замінить у майбутньому, так само як ніщо не могло замінити її у минулому.
Безперечно, кількість людей, що дивляться телевізор, куди більша, ніж кількість тих, що читають книжки. Але це явище не нове. Читання завжди було заняттям меншості людей. Мало читачів було і до телебачення, і до радіо, і до всього того, що цим речам передувало.
Як я вже зазначав, книга вимагає від читача творчої співучасті.
Я не побоюся навіть сказати, що читання — мистецтво важке, навіть дуже важке, і цього мистецтва треба навчати. Але тут виникає одна заковика. Річ у тім, що ми в Америці самі себе обманюємо, вкладаючи неправильний зміст у слово «грамотність». Ми можемо навчити майже будь-кого читати дорожні знаки, розуміти написи, які щось радять, дозволяють чи забороняють, і навіть розгадувати зміст газетних заголовків. За умови, що друкований текст — короткий і простий, а бажання зрозуміти його — велике, майже кожен здатний його прочитати й зрозуміти. І коли це зветься «грамотністю», то майже кожен американець — «грамотний». Та якщо після цього ви починаєте дивуватися, чому так мало американців читають книжки (а наскільки мені відомо, пересічний американець не прочитує протягом року навіть однієї цілої книжки), то знайте: ваш подив є наслідком неправильного розуміння слова «грамотний».
Дуже мало людей, грамотних у тому сенсі, що вони можуть зрозуміти напис «Не курити», так добре опановують друковане слово, навчаються так вільно розшифровувати ті дрібненькі закарлючки, якими позначаються модульовані звуки, що врешті-решт у них виникає бажання заглибитися в складніший текст.