І, можливо, справа тут не тільки в тому, що наша система освіти виявилась абсолютно неспроможною (а це, звісно, факт незаперечний). Справа в тому, що хист до читання слід виховувати саме як хист…
Розрив між читачем і нечитачем зростає рік у рік. Що більше читач читає, то більше одержує інформації, збагачує свій словник, розширює коло літературних асоціацій. Йому стає дедалі легше й приємніше читати, тоді як для нечитача це заняття стає дедалі важчим.
Через це й існують — і завжди існували — читачі й нечитачі, причому у нас перші складають, на мою думку, мізерну меншість: кількість їхня не сягає навіть одного процента від загальної кількості населення.
За моїми підрахунками, ті чи інші мої твори прочитали 400 тисяч американців (з двохсотмільйонного населення США) — а я ж вважаюся, та й сам себе вважаю, відомим письменником. Коли якась книжка розходиться у нас двомільйонним тиражем, за нею закріплюється слава «небувалого бестселера» — а тим часом це означає, що тільки один процент від усієї кількості американців наважився витратити на неї гроші. І ладен закластися, що принаймні половина з отих покупців лише погортає книжку, вишукуючи непристойні пасажі.
Ці люди, ці нечитачі, ці пасивні споживачі розваг — страшенно невдячні; вони хиляться, мов очерет під вітром, то в один, то в другий бік у вічних пошуках якогось засобу, що давав би їм якнайбільше, вимагаючи від них самих якнайменше: від мандрівних співаків — до лицедійств; від театру — до кіно; від німих фільмів — до звукових; від чорно-білих — до кольорових; від грамофона — до радіо й назад; від кіно — до телебачення, до кольорового телебачення, а там і до касет… їм, зрештою, однаково.
Але крізь усі ці новації та меншість, що не дорівнює й одному проценту, несе свою відданість книзі. Лише друковане слово ставить перед цими людьми справді гідні їх вимоги; лише друковане слово викликає у них творчий відгук; лише друковане слово відповідає їхнім потребам та вподобанням; лише друковане слово може дати їм те, чого не дасть ніщо інше.
Хай книга — річ давня; для них вона водночас і найдосконаліша, і читачів од неї не віднадить ніщо. Вони залишатимуться меншістю — але вони залишатимуться.
Отож усупереч заяві промовця, який розповів нам так багато цікавого про касети, письменники не вийдуть з моди й не підуть у непам’ять. Писанням книжок багатства, може, й не наживеш (ет, зрештою, що таке гроші?), але професія ця існуватиме завжди.