Володимир Яворівський
Найдовша ніч Президента
Лягти!!! Суд іде…
Найдовша ніч Президента
Знаю, вам хочеться впізнаваності.
Застерігаю: все тут вигадано.
Крім факту президентських виборів та суду над колишнім головою уряду…
І замість щоб ми одноцільно стали
З насильником до бою,
Ми між собою ворога шукали,
Воювали з собою.
Покрий же нині омофором мира
Те дерево народу,
Щоби до тебе плила дяка щира
Від роду і до роду.
Знаменитий президентський камін, складений з історичних камінців Поділля, Волині, Слобожанщини, Подніпров’я, Таврії, Буковини, Галичини та Закарпаття, сьогодні не хотів горіти. Відригував їдким димом у очі. Зібраний старим бойком із хутора Соколи під Воловецьким перевалом, він завжди і диминки не пускав у кімнату. Не гоготів, а тихенько, м’яко облизував полум’ям історичні камінці з фортець, церков, замків, костьолів, оборонних мурів України. Є на «лобі» каміна навіть уламок цеглини з Десятинної церкви.
А нині як сказився, не хоче запалюватися, хоч погода для нього – морозяка на дворі скажений, наче простір між землею і небом заледенів, здається, взявся суцільною брилою, не розколеш і сокирою.
«Дмухає смердючим димом. Чого ти комизишся, дурню? Все у нас добре! Ми виходимо у другий тур, а далі… Далі знаємо, що робити… вже навчені. На все життя навчені…
Даремно Ксеня занервувала дітей, запитала їх: вгадайте – буде тато знову Президентом чи ні?
Залишиться! Залишиться ваш татко Президентом!
А хто ж іще, діти мої, хто іще? Покажіть.
Татусько стільки надбав для нації – ніхто стільки не зміг.
Я подав їй всі сигнали, щоб вона прокинулася, щоб ожила. Навчилася розуміти себе і своїх провідників.
Зробив усе, що міг, навіть більше як для такого затурканого і виснаженого безпам’ятством багатомільйонного натовпу.
Народ таки нарешті спромігся на патріота, кореневу особистість із національної плоті. До цього були партійні кар’єристи, політичні окупанти, загримовані яничари, які по-шулерському вигравали вибори, смітячи грошвою або беручи посполиту челядь в адміністративні обценьки.
Я, я подарував нації новітню, національну ідеологію. Змусив злізти з печі і стати в коло. «На майдані коло церкви революція іде»… З чабаном поет, звісно, перебрав. Отаман овець… Не варто. Ідеологічне перебільшення на вимогу комуністичному режиму. При моєму президентстві жодному поетові не тицяли пальцем у його рядки. Аж занадто свободи, якою вони геть не вміють користуватися і тому підленько дзьобають мене та моє національно свідоме оточення.
Мабуть, таки забагато я дав їм свободи. Розщедрився по-дурному. Багацько. Не здатні заковтнути. У наступній каденції буду обачнішим. Вчитиму свободи, щоб знали їй ціну.
Все було б у мене добре, якби не виповзала на мою дорогу Янаконда![1] Хто вона без мене? Що сама означає? Бліде тло за моєю спиною. Кіноекран без фільму – нічого не вартий шматок матерії. Ну, скиртувала б чи силосувала грошву в бізнесі. Хитро обводила довкола пальця ласих до спідниць податківців…
Це я, довірливий, так простодушно виніс її на вершину. Підпряг до свого воза, якого легко міг тягнути сам. Мій попередник згноїв би її, і ніхто не згадав, що була така…
Лізе, лізе, мотається під ногами, зчиняючи куряву на моїй дорозі.
Ич, чого захотіла: підпорядкувати урядові, тобто – контролювати, забрати під себе і трубу, і весь газ. А я з чим залишуся? Газові прибутки – президентські прибутки, так робиться в багатьох країнах. Не лізь!
Ні, затялася, паплюжить, неславить мою посередницьку фірму, що постачає газ із Росії.
Я сказав їй на другий день після інавгурації:
– Про газ – забудь! Він – мій!
На тому могли б і порозумітися. Надовго. І жити мирно. Не захотіла. Єхидно огризнулася:
– Мені одягати протигаз?
Авжеж. Одягни, одягни! Він тобі до лиця! В ньому ти виглядаєш природніше.
Все, виграю вибори – і матиму спокій. Тоді президентська влада буде повною, ніхто не заважатиме провести довгоочікувані реформи, держава одразу розквітне. А тінь «Святої в Білому» зі штучним люмінесцентним німбиком, тінь «Янки ґоу хоум!»,[2] Янаконди, котра дурить посполитий народ, щезне назавжди.