Сідаю на стілець біля бразильського стенда. Дихаю глибоко, всіма ребрами, щоб зібратися, та домагаюся протилежного ефекту. Мені починає здаватися, що всі на мене дивляться, всі прийшли лише для того, щоб подивитися на мене, що увесь ярмарок влаштований заради мене, що я тут головний герой, він розповідає про мене і про моє життя, навколо мене все обертається, і всюди розставлені сотні стендів, присвячених різним аспектам мого життя: моїй роботі, моєму харчуванню, роботі мого мозку, моєму одягу, моєму автомобілю і моїм захопленням, що безслідно минули, моїм снам і моєму ставленню до води і змін, і народ суне на виставку юрбою, щоб гарненько засвоїти все, що про мене відомо, і про мене читають лекції з використанням усіх різновидів ЗМІ, брошур і плакатів, — словом, суцільне інфо про мене. Тисячі людей ідуть і їдуть. І транспорт уже не може впоратися, і міська залізниця відкриває запасні виходи на центральному вокзалі, поїзди під’їжджають один за одним, і ніколи ще не було такого відвідуваного ярмарку, принаймні за весь післявоєнний час. Адже непогано звучить! Дуже навіть звучить: найбільш відвідуваний ярмарок за весь післявоєнний період! Інтерес до нього величезний, газети в повній розгубленості: хто б міг подумати? Ярмарок, присвячений брошурописцю! Ця думка нестерпна, я задихаюся, і тут раптом зверху падають кисневі маски, а в середньому проході з’являється смуга, що світиться, і я, попри все, що було сказано при відправленні, забираю свій ручний багаж — забираю замість того, щоб, як належить за всіма правилами, залишити (адже мені потрібна зібрана інформація — інформація про Фінляндію), — і, закинувши за плечі рюкзак, плентаюся до найближчого запасного виходу і вибираюся на вулицю; я встиг в останній момент; ледве я вийшов, весь ярмарок вибухає у мене за спиною, злітає у повітря з усіма його брошурами, і країнами, і подорожами — просто від того, що занадто вже багато можливостей було зібрано там під одним дахом, дах не міг витримати такого жахливого тиску, і вибух був неминучий, тепер він горить, пожежу заливають водою, а ми всі вже знаємо, що таке вода. Куди не ткнися, ніде немає спокою.
Аванс мій все ще не перевели на мій рахунок, я сиджу і роздивляюся білетик експрес-лотереї. Можна було б пошкребти його ножем, подумав я, та ще не вирішив, чи хочу я це зробити. Мені не потрібен великий виграш; занадто велика сума, міркую я, це саме хвилювання, зміни; лотерейний білет, схоже, починає мене дратувати, бо містить у собі можливість, до якої я не хочу бути причетним, і все-таки я не можу змусити себе викинути цей папірець. Так уже мене виховали, що не можна смітити грошима, гроші та їжу не прийнято розкидати, тому я відкладаю убік білет і беруся за брошури про Фінляндію. Брошури досить поганенькі. По-моєму, автори не надто серйозно поставилися до свого завдання. Вони поверхово розповідають про якісь деталі, упускаючи картину в цілому. Враження загальних слів і заяложених штампів. «Танцюйте всю дорогу до Або» — сказано в брошурі про Silja Line, «Здійсніть подорож в інший світ» або «Потіш себе туристською поїздкою на теплоході». А брошура з нехитрою назвою «Фінляндія» розповідає про «царство кольору» і «свободу вибору». Непереконливо! Зрозуміло, у Фінляндії у тебе буде свобода вибору. Ти сам зможеш вибирати, погуляти в лісі чи піти купатися на озеро. Аякже! Та й «веселим відпочинком для всієї сім’ї» нині нікого не заманиш. Цього раніше було досить, однак тепер люди перебірливіші, їм подавай точну інформацію в поєднанні з об’єктивною інтонацією того чи іншого оповідача, яка своєю новизною і несподіваністю дозволить їм забути про те, що вони читають просто брошуру. У цій справі я такий майстер, що мало хто може зі мною зрівнятися. У мене є шанс стати основоположником нової школи. Напевно, якби у мене було більше друзів і контактів, я б і став основоположником, так мені здається. Можливо, я помиляюся. «Веселий відпочинок для всієї сім’ї!» Це зворушливо у своїй наївності. Яка там сім’я! У наш час майже не залишилося сімей в традиційному розумінні. В наші дні сім’я складається з двох і більше гомосексуальних особистостей з прийомними або народженими в результаті штучного запліднення дітьми або з подружжя з таким складним минулим, що у їхніх дітей виявляється кілька батьків і матерів, і дітки вважають, що так і треба — інакше просто не буває. Про це має постійно пам’ятати автор, коли він пише брошуру, а то сядеш в таку калюжу, що й не виберешся; відмінності в структурі сім’ї визначають вибір тієї чи іншої комунікативної установки, та й що означає «веселий відпочинок» у наш час? Може, це взагалі втратило будь-який сенс? Усе це треба враховувати, беручись за таку справу, як створення ідеальної брошури про Фінляндію, брошури — матері всіх брошур, котру люди повинні не просто погортати в автобусі, а прочитати в кріслі, щоб потім поставити її на полицю поруч із класиками, поряд з Гамсуном і Толстим, а то й взагалі поряд із Сервантесом або, уявіть собі, поряд з Данте. З чого ж мені почати? Я кажу собі, що треба починати сьогодні ж, просто зараз, я повинен придумати початок, відкладати нікуди, Фінляндія — ось вона, вона розвивається і росте, як усі країни і всі народи, і я повинен вловити цей розвиток, описати його так, щоб у читачів аж дух перехопило, щоб вони всьому повірили і кинулися б замовляти квитки для себе і всієї сім’ї, щоб їм кортіло якнайшвидше потрапити до Фінляндії, а початок — це завжди найважче. Найважче написати перше речення, задати тон, зацікавити читача. Загадкова Фінляндія. Мабуть, щось у цьому є, чи ні? Може, від цього відштовхуватися? Від оповитої міфом Фінляндії, чия таємниця протягом багатьох поколінь вабила норвежців, які свідомо і несвідомо відчували на собі її дію. Фінляндія постійно була присутня в глибині наших думок, хочемо ми того чи не хочемо. Так у чому ж криється таємниця Фінляндії, яка не дає нам спокою? Ось інтригуючий вступ.