Та досить про пістолет!
Пора за брошуру! Треба нарощувати темп. Минуло вже кілька днів з відведеного мені місяця, а я, чесно кажучи, по-справжньому впорався лише з Сібеліусом. Але ж Фінляндія — це не один Сібеліус. Там ще повно всякої всячини! Найбільше я повинен остерігатися штампів. Наші уявлення про Фінляндію рясніють штампами, тому потрібно уважно стежити, щоб випадково не затесався якийсь штамп. Треба відкинути поверховий підхід та заглибитися в матеріал. Поринути на саму глибину, до невідомих риб, про які лише фахівці можуть розповісти, як їх звуть і з чим їдять. По поверхні будь-який дурень може прогулятися. З кожною країною є свої замороки, причому замороки залежать від того, з якого боку на них подивитися. Якщо розглядати Фінляндію з норвезького боку, — її головна заморока полягатиме в тому, що норвезьке телебачення якось років десять тому закупило одразу цілий пакет фінської телепродукції. Важкої-важкої продукції. З персонажами-мовчунами, які там, де їм не вистачало слів, замість розмов бралися за сокиру, а нестача слів їх часто підводила. Ці твори були настільки похмурими, що наклали незгладимий відбиток на образ Фінляндії, який сформувався у норвежців після їх перегляду. До того ж у норвежців Фінляндія асоціюється з алкоголізмом, самогубствами і психічними розладами. У нашій пам’яті закарбувалося, що картини в національній галереї Фінляндії зображують сцени батьковбивства, або осінній рідкий лісок, або човен з домовиною померлої дитини, яку батько й мати везуть ховати на кладовище, а ще зображення оголеної натури, безліч принизливих для людини зображень оголеної натури, — от що ми згадуємо, думаючи про Фінляндію; звісно, це несправедливий і викривлений образ. У Фінляндії насправді є багато зовсім іншого, багато сонця і радості, багато посмішок. «Фінляндія — це посмішки», — думаю я. Брошура про Фінляндію абсолютно необхідна, це ж ясно як день! Років два або три тому одна фінка в стані божевілля вискочила із стрілецького клубу і почала стріляти куди попало. Я прочитав про це в «Афтенпостен», звісно ж мокрій, як завжди. З того, що відбувається у Фінляндії, до нас завжди доходять саме такого роду новини. Про те, як хтось схибнувся, про те, як хтось замерз на вулиці, подібних новин скільки завгодно, тому що ми любимо про це читати. А найкраще, якщо який-небудь фін зіп’ється і за короткий час зведе себе в могилу, вже ця подія неодмінно потрапить у норвезькі газети. «Фін упився до смерті» — так і було написано якихось три-чотири тижні тому. Якийсь нещасний чоловік посперечався з приятелем, хто вип’є більше чарок горілки, і один з них допився до алкогольного отруєння, від чого й помер. Інший виграв суперечку, зате втратив друга. По суті справи, сумна подія, але, оскільки вона трапилася у Фінляндії, начебто і смішно, читач відірветься від газети, щоб з усмішкою переказати співмешканці щойно прочитану новину. «Нічого дивного, — відповість співмешканка. — Це ж божевільний народ. Одні купаються в ополонці, інші напиваються до смерті». У брошурі слід уникати згадок про подібні епізоди. Інакше це викличе негативну реакцію. Люди подумають: «Навіщо нам здалася ця Фінляндія? Ми й не збиралися туди, а вже зараз, коли дізналися, що там вулицями бігають жінки з пістолетами і з нестійкою психікою, а чоловіки змагаються, хто кого переп’є, ми й поготів туди не поїдемо». Тому я повинен мислити позитивно. А мислити позитивно — справа нелегка. Набагато легше мислити негативно. Хоч про Фінляндію, хоч загалом про світ і людину. Тому що, правду кажучи, все тече і розливається. Все рушило і потекло безконтрольним потоком. Контроль ми втратили вже давно, якщо взагалі коли-небудь ним володіли, але це спірне питання, у будь-якому випадку останні кілька століть ми нічого не контролювали, і, як мені здається, це почалося ще задовго до Середньовіччя. Втім, я не історик і легко можу помилитися з цього приводу, бо чи ж багато я знаю про Середні віки? Як, до речі, і про інші століття. Та майже нічого! Навіть не знаю, чому я так сказав. І заразом можна запитати, що я мав на увазі, кажучи, що «ми» втратили контроль? Хто такі ці «ми»? Це дуже неконкретно, сказали б в університетських колах. Не можна вживати слова як заманеться. Якщо сказав «ми», то треба дати цьому «ми» визначення, окреслити межі значення, це я засвоїв в університеті. Давши точну дефініцію кожному слову, яким ми користуємося, ми будемо знати, що говоримо про одне й те саме, а якщо не дати дефініції, то може статися так, що ми думатимемо, що маємо на увазі одне й те саме, а насправді це буде не так, і за цим потягнуться неприємні наслідки — виникнуть непорозуміння аж до смертовбивства. Ось чому необхідні точні дефініції. Кожному слову треба дати точну дефініцію. А це справа клопітка і вкрай нуднюща. В студентські роки я, пригадую, до пізньої ночі корпів над дефініціями. Інші бігали в кіношку, сиділи в пивній, а один з хлопців з нашого потоку навіть знайшов час на те, щоб створити серію малюнків, яку він назвав «Фрекен Фіттесафт». А я прів над дефініціями. І от, незважаючи на це, виявляється, здатен кидатися незрозуміло якими «ми», які можна тлумачити в будь-якому значенні. Недобре виходить, і взагалі нехороші речі відбуваються часто-густо, і скільки б ти не питав себе: чому так відбувається, єдине, що можна з упевненістю сказати, — це те, що все тече, всі дефініції попливли, і все тече, як вода. Зрештою вода перемагає.