Щось я, здається, відхилився від чіткого плану. Робота над брошурою просувається не найкращим чином. Я працюю за принципом вільного польоту фантазії. Пишу те, що спадає на думку. Взагалі-то я можу працювати набагато професійніше, та зараз щось заважає мені розвернутися. Ніяк не зрозумію, що тут не так. Може, вся справа в авто. У тому, що воно не на місці. Я не люблю, коли мої речі не там, де їм належить бути. А моє авто саме стоїть не там, де мало б стояти. Мій автомобіль знаходиться в Согні на штрафному майданчику. Вулиця Согневейєн, 90. Перевірено за телефонним довідником. Я люблю, щоб мої речі стояли там, де їм належить стояти, тоді я відчуваю, що все на своїх місцях, а не де завгодно, безлад схожий на потік, в якому все змішалося. Очевидно, потрібно забрати авто.
Поки авто не буде на місці, мені не впорядкувати свої думки, а поки думки в безладді, може статися все, що завгодно, тому що всі асоціації виявляються для мене ніби рівноцінними. Ось зараз мені, наприклад, раптом спало на думку, що треба вставити в брошуру щось про пташок. Зараз же. Негайно. Я повинен написати щось про пташок. Ми, норвежці, дуже любимо пташок, — крутиться у мене в голові. Це проситься в брошуру як незаперечний факт, неспростовний, ніби скеля. Всі норвежці, які живуть у власних будинках, підгодовують птахів, насипають їм насіння та інші ласощі. Те ж саме роблять багато з тих, хто живе в квартирах. Вони вивішують на деревах за вікном пластикові сіточки з кульками пташиного частування, я і сам так роблю, я перший готовий підтвердити, що теж так роблю. Це ж маленьке диво! Я щоразу заново переживаю це відчуття. От я живу в центрі Осло, в найбруднішому і найгаласливішому місці, яке тільки можна знайти в Норвегії, в найближчій крамничці я купую порцію пташиної їжі, у всіх норвезьких продовольчих магазинах продаються різноманітні сорти пташиної їжі… Пташиної їжі? Їжі? Ні, не їжі. Це називається якось інакше. Ось так завжди — весь час думаєш, як це потрібно сформулювати, змінюєш формулювання; для нас, хто працює у сфері інформації, це складає частину щоденної роботи, слово — велика сила, і слава Богу, що так, додам я від себе, — отже, правильно буде: «У продовольчих магазинах продаються різноманітні сорти пташиного корму». Я приходжу додому і вивішую на гачку за вікном пташиний корм, і скоро на підвіконні збирається ціла зграя пташок. Птахи клюють корм і радіють, і я тоді відчуваю, що дуже потрібний цим пташкам, що вони люблять мене, «любити» — це високе слово, я чудово це розумію, з ним треба поводитися обережно, інакше від частого вживання настане інфляція змісту, та, незважаючи на те, що я це знаю, дуже добре знаю, я все ж вживаю це слово, говорячи про пташок. Вони мене люблять, я їх люблю. І так почуваються всі норвежці. Без винятку. І якщо хтось стверджує протилежне, значить, він просто випендрюється або ще не відкрив у собі-цього почуття. У житті кожного норвежця настає момент, коли він віддає належне птахам. І з цієї хвилини він на все життя стає другом малих птахів. У пташок стільки стабільності, вони дають стільки тем для розмов і роздумів. Наприклад, які прилетіли сьогодні і які прилетіли вчора, — це про перелітних птахів, а є й зимуючі, і які саме птахи повернулися з південних зимівель, це ми знаємо і розуміємо, а уявіть собі, якби пташки могли говорити, вигукуємо ми розмріявшись. Тоді вони поділилися б із нами своїми пригодами під час довгої зимівлі в чужих країнах, де-небудь на півдні, в Іспанії, чи, може, в Африці. Зручно влаштувавшись в тамтешніх степах і лісах, вони, як я це уявляю собі, чекають не дочекаються, коли вдома, в Норвегії, — а вже коли мова зайшла про Фінляндію, то у Фінляндії, — настане весна і можна буде повертатися додому. Вони, звісно, не вміють розмовляти, це була безглузда думка, бо якби вміли, ми відразу ж відвернулися б від них. Вся принадність саме в тому й полягає, що вони безсловесні, тому-то такі любі нам, що ми можемо приписувати їм усе, що завгодно, можемо, що називається, одухотворяти пташок, приписувати їм такі властивості, котрими вони насправді не володіють, але які ми вкладаємо в них, тому що нам так подобається, адже це дозволяє вірити в те, що і ми, і птахи — частина єдиного задуму, великого задуму: от, мовляв, сидить пташка, а ось я, адже ми дійсно так думаємо, ми з нею сидимо в одному човні, ми обоє — частина єдиного плану, і це додає нам впевненості, ми годуємо пташок, бо це дає нам упевненість, і треба буде написати в брошурі, що у Фінляндії теж є птахи, це привабить туди норвежців, тому пташки — це гроші, до того ж у багатьох відношеннях, адже нам подобається вірити, що існує якийсь великий задум, і ця віра — стійка і майже досконала ілюзія, мрія, зроблена з такого міцного матеріалу, що її ніщо не може знищити, тоді як насправді ніякого плану не було і немає, немає ніякого задуму, ані навіть думки, жоден з малих птахів не впаде на землю без Його волі, жоден не забутий у Бога,[6] а я можу вам розповісти, що майже всі сто відсотків малих птахів падають на землю, падають, і ніхто про це не згадує, вони падають самотньо і самотньо лежать на землі, бо немає ніякого задуму, ніякого плану, немає ніяких символів, немає нічого, що було б подобою чогось іншого, насправді все один в один, і все безперервно тече, і вода прибуває, вода піднімається, а суходіл усе зменшується і зменшується, полярні льоди тануть, як уже танули колись; Господи, адже все це не вперше, це кругообіг, і не вічний, як сказали б багато хто, не вічний кругообіг, але кругообіг, якому настане кінець, і ніякого тобі плану, а всього лишень кругообіг, якому настане кінець, і буде тільки вода, наскільки бачить око.