Всі, кого вабить у рівнинні ліси, спокійно можуть обрати Фінляндію, продовжую я далі, вони не будуть розчаровані. У Фінляндії ростуть усі основні породи хвойних дерев — ялина, наприклад, і благородна ялина, модрина і сосна, а крім того, там є дрізд, і чижик, і шпак, про яких я згадував вище в іншому контексті, записую я із задоволенням, тому що, як мені здається, доречно вставляючи в різних місцях брошури пасажі про пташок, я впливаю на свідомому чи підсвідомому рівні на прихованого в душі читача любителя пташок, вони будуть миготіти, як миттєві спалахи: майнули пташки — і нема, знову майнули і знову немає, навіть не встигнеш помітити, звідки що взялося, та чомусь раптом піймаєш себе на тому, що ти сповнений любові до птахів; а вся справа у технології реклами та маркетингу в їх найцинічнішому прояві, думаю я, сидячи в своєму спальному мішку, і це вже межує зі зловмисним використанням можливостей, властивих засобам масової інформації, та якщо вже я володію цими можливостями, то чому б мені не скористатися ними на всю котушку, як користуються всі інші; і цей прийом миготливих коротких вставок про пташок, який я застосовую, нічим не відрізняється від того, який був застосований у кліпі гурту «Пінк Флойд» «The Wall»,[9] де повторюється вставний кадр із зображенням страхітливої голови, що нагадує череп: лише один кадр, що мигтить зі швидкістю однієї двадцять четвертої частки секунди, тому що кінострічка, як мені розповідали в університеті, крутиться зі швидкістю двадцять чотири кадри в секунду — до речі, у відеофільмах у секунду проходять двадцять п’ять кадрів, — та чорт з ним, з відео, я зараз кажу про кіно; стрічка кадр за кадром прокручується через проекційний апарат за допомогою хитрої штуковини, яка називається мальтійським хрестом: він подає один кадр, потім стоп, подає наступний — і стоп, тому насправді в проміжках між кадрами ми бачимо суцільну темряву, але наш мозок цього не помічає, а кажуть же, що наш мозок — найточніший інструмент, та, вочевидь, це неправда, якщо його може обдурити мальтійський хрест, тоді як мозок сам заповнює світлом і кольором мигаючі проміжки темряви, а на одному з кадрів у пінкфлойдівському кліпі «The Wall» показана огидна голова, подібно до того, як один чи два кадри в моїй брошурі показують пташок, твоя свідомість не встигає їх реєструвати, але мозок сприймає і передає імпульс у ту частину кори, яка любить птахів відтоді, як люди і птахи вперше подружилися одне з одним і ця дружба стала для них необхідною умовою виживання; дурненький, та все ж щасливий час, коли все ще не потекло, як тепер, коли багато чого міцно стояло на місці, коли вода не підступала так близько, ідеальний час; можливо, найкращий з усіх часів, записую я.
Грошова одиниця Фінляндії — марка, записую я згодом. І врахуйте, що фінська і німецька марка — це не одне і те саме, роблю я наступну помітку, це стане вам у нагоді, коли перед від’їздом ви мінятимете гроші. Подбайте про те, щоб запастися в дорогу фінськими, а не німецькими марками, бо німецькі — це не те, що вам буде потрібно у Фінляндії. Тут мимоволі виникає бажання розкритикувати фінів за ту бідність уяви, з якою вони здерли з німців назву своїх грошей, але не варто, відзначаю я з цього приводу, не нам кидати камінці у їхній город, адже наші крони теж не чисто норвезький винахід; є багато країн, де також користуються кронами, причому їх значно більше, ніж країн, де користуються марками, і в цьому відношенні нам нічим особливо похвалитися перед фінами; тільки будьте уважні, коли мінятимете гроші, інакше, приїхавши до Фінляндії з німецькими марками, ви будете змушені ще раз міняти гроші і, таким чином, ви двічі заплатите за обмін і в цьому будете винні лише ви самі, тому не кажіть потім, що вас не попередили, відзначаю я для себе, гріючись у спальному мішку. Між тим починає потроху світати; мабуть, думаю я про себе, у павільйоні на автомобільному майданчику скоро почнеться перезміна; та ні, до перезміни залишилося ще кілька годин, зараз близько п’ятої, мені треба помочитися, тому я йду на компостне поле і справляю нужду на новоприбулу купу садового сміття; сеча прискорить процес дозрівання компосту, думаю я, сеча — це добре, троянди люблять сечу, згадую я чиїсь слова, красуні-троянди, які ми даруємо людям на знак прихильності, стають ще гарнішими, наситившись сечею: цікава думка, зауважую я, і плетуся знічев’я вгору по схилу, подивимося, куди веде стежка, що петляє поміж дерев; стежина вивела до лікарняного комплексу із солідних, мовчазних будівель, в обрисах яких є щось мирне і душевне, щось таке, від чого я згадую про психічні хвороби, про порушення психіки, про депресії, і манії, і про все, що з ними пов’язано; тут я порівнявся з будівлею, в якій проводяться терапевтичні заняття танцями і живописом. А що, думаю я, непогано б спробувати; моїй психіці не завадило б додати трохи розкутості, хоча я й не хворий психічно і з головою у мене все гаразд, але є деяка зайва скутість, якась розтренованість в емоційному плані; тобто в тому, що стосується брошур, — моя голова у чудовій формі, а от в інших справах я слабенький. Почуття — як м’язи, думаю я далі. Їх потрібно тренувати; для того щоб бути у формі, потрібні щоденні тренування. А я занедбав цю сторону мозкової діяльності. Чесно кажучи, я вже давно перестав тренувати ці центри, і вони заснули: зледачіли, залягли, як ведмідь у барліг, і впали в сплячку, вони виживають за рахунок внутрішніх резервів, але востаннє підживлення було мізерним та нетривалим, та й було це давно, тому вони поховалися, як роблять поранені звірі, а зараз заснули і думають, що непогано б підлікуватися танцями і живописом. Вільний рух у залі під музику, потім помалювати; може, прямо пальцями, я гадаю, що саме таким живописом займаються у цій будівлі: закуповують гуртом фарби і мазюкають собі від душі, так я собі це уявляю, а можливо, проводять скромні і невибагливі виставки, де присутніх пригощають кавою з вафлями в затишній атмосфері, без претензії на видатні досягнення, тому що вся біда якраз в установці на досягнення, на обов’язковий успіх, у тому, що я повинен досягати успіхів, які нікому й не снилися, стати першим і найкращим у своїй сфері, що всі ми повинні ставати найкращими, прагнути до успіхів і досягнень, а після того, як ми довгий час показували найкращі результати, нас спостигає втома, така втома, що хочеться нічого не робити, тільки спати, та ми не дозволяємо собі спати, бо як можна дозволити собі спати, коли треба гнатися за досягненнями, а які можуть бути досягнення, якщо ти спиш; ми розуміємо — одне з іншим не поєднується; отже, треба менше спати і більше працювати, і от, не дозволяючи собі поспати і постійно ганяючись за новими досягненнями, ми приходимо до того, що з’являються перші протікання, вода просочується по краплинах, потім струмочками, і, врешті, нас заливає потоп, і тут уже нічого не вдієш і воду не зупиниш, вона все прибуває, і не встигнеш озирнутися, як уже всі ми цілодобово займаємося лікувальними танцями і живописом, і грець з ними, з усіма досягненнями. О восьмій годині вона прийшла на роботу. Вона приїхала на автобусі, пройшла пішки коротку відстань від зупинки й увійшла в будиночок, мені так і кортить сказати «в будиночок серед прерій», хоча я знаю, що це дурість і абсолютно не відповідає дійсності. Через кілька хвилин після того, як вона увійшла в будиночок серед прерій — останнє, як уже сказано, треба розуміти в суто умовному значенні, — звідти вийшов нічний черговий, сів у машину і поїхав додому, як я думаю, щоб лягти спати. Нерідко буває так, що все йде природною чергою, тому мій висновок про те, що він поїхав додому відсипатися, навряд чи можна вважати занадто поспішним. Бідолаха пропрацював цілу ніч і від того втомився. Тому він ляже спати, коли інші прокидаються. Тоді як дружина і діти встали і підуть на роботу і в школу, він буде спати. Несправедливо, можна зазначити з цього приводу, але світ взагалі несправедливо влаштований, і треба до цього звикати. Хтось повинен працювати ночами. А комусь це навіть подобається. Світ уночі інший, ніж удень, я й сам був цієї ночі трохи не такий, як зазвичай, а тепер настав ранок, і, здавалося б, я повинен знову бути самим собою, однак я не можу з упевненістю стверджувати, що так воно і є. Настав ранок, і мені слід було б прокинутися в своєму ліжку, дістати «Афтенпостен», забувши після цього зачинити двері між спальнею та кухнею, прийняти душ і, як завжди, повернутися до промоклої газети, та замість цього я сиджу під деревами між комунальним майданчиком для покинутих автомобілів і согнським компостним полем. Я згортаю спальний мішок, пригладжую волосся, розправляю, як можу, зім’ятий одяг і спускаюся вниз, де заходжу в будиночок — серед прерій, хочеться мені додати, хоча ніяких прерій в нашій частині світу немає. Вона одразу впізнала мене. Сьогодні я у неї — перший клієнт, перши