Выбрать главу

Річка робить коліно, повертаючи до фіорду, і я пливу туди, куди вона мене несе, іншого вибору у мене немає, адже річка — це вода, а якщо хочеш впоратися з водою, треба пливти за течією, не намагаючись гладити її проти шерсті, і ось я тихо пропливаю повз кущі і гайки, повз рибалок і мости, пропливаю під мостами, і от, виринувши з-під чергового моста, я помічаю на березі добротну рибальську хатину, а перед нею молодика з наголо вибритою головою. Він сидить, курить і дивиться на мене без усякого інтересу, от, мовляв, проплив човен; його мозок реєструє такий зоровий імпульс — байдарка; уявлення про байдарку передається в ту ділянку мозку, яка завідує зв’язком між сприйняттями і поняттями, і він думає: ось байдарка, я бачу байдарку — потім встає і йде в хатину, подумавши при цьому: «хатина», і зникає за дверима. На перший погляд, усе дуже просто і невинно, та насправді для здійснення навіть настільки простенької розумової та моторної дії в мозку бритоголового, очевидно, мають відбуватися складні розрахунки і процеси, тому, незважаючи на відсутність волосся на голові, всередині її зберігаються всі функції, які є у всіх, одні й ті самі хімічні процеси, амінокислоти, ензими, білки і нейронні зв’язки існують в чорних, жовтих, коричневих, червоних, мусульманських, єврейських та мормонських головах; їх ідентичність, звісно, — банальний факт, однак я особливо підкреслюю його — підкреслюю, оскільки це невпинно треба підкреслювати через нашу непрохідну тупість, бо ми дурні, як колода, такі дурні, такі дурні, що мимоволі хочеться сказати: до біса нас усіх, до біса тебе, хто читає мене, і до біса мене, хто пише все це, і взагалі всіх нас до біса, бо ми дурні, і небагато користі з того, щоб висловлювати це вишуканими способами, про це потрібно говорити прямо; і батьківщина стародавньої людини була в Африці, я це знаю, я читав; читав на мокрому папері і на сухому папері, на якому тільки папері не читав, бо це встановлений факт і про це всюди написано; навіть ці бритоголові, подобається їм це чи не подобається, походять з Африки, з найчорнішої Африки, оскільки новітні дослідження показали, що homo sapiens — тобто я, ти, ми всі — ніколи не розвивалися поряд з іншими первісними людьми, такими як homo erectus або неандертальці, нас це не влаштовувало, ми вирішили розвиватися самостійно, без допомоги інших низьколобих видів, які після довгої боротьби за існування зрештою махнули на цю справу рукою, вирішили: пропади воно все пропадом, і перестали боротися; ми ж виявилися спритнішими, пустилися в мандри і розбрелися по світу у всіх напрямках, оскільки в Африці нам уже стало затісно, нам захотілося розправити крила, і от ми пішли своїм шляхом, обзавелися різним кольором шкіри та іншими властивостями, пристосованими для життя в тих місцях, де ми розселилися; так, наприклад, тут, на півночі, доцільно було мати блакитні очі, бо сонце тут не таке яскраве, як в Африці, але Африці ми все ж зобов’язані багато чим, ми зобов’язані їй своїм існуванням, бо там були ідеальні для нас умови і в Африці ми пробули довго; і була у мене ферма в Африці,[15] думаю я, та це неправда, ніколи в мене не було ферми в Африці, а от у моїх генів була, у них була в Африці гігантська ферма, чудові були часи!

Я підгрібаю до берега і ховаюся з човном під гілками навислих над річкою дерев. Години спливають, бритоголові то виходять з хатини, то знову туди заходять, серед них я побачив і Біма, він теж то з’являється, то знову йде в хатину, трохи повудив, але так нічого й не спіймав, потім вони там випили пива, трохи погомоніли, як годиться у бритоголових, але про що там говорять — я не розчув, я чекаю, коли вони нарешті стомляться і ляжуть спати, тоді я перейду до наступного пункту плану, який становить головну мету всієї подорожі: заберу Біма; життя взагалі складається з проміжних цілей і головної, якій вони підпорядковані, міркую я, поїздка з Осло сюди, оренда байдарки, плавання вниз по річці — були проміжними цілями, вони були необхідними підготовчими етапами для здійснення головної мети; за цим принципом ми будуємо свою роботу, таким чином організовуємо всі справи, якими займаємося, і, як мені здається, це вишукано; наша унікальність полягає в тому, що ми можемо ставити перед собою більше проміжних цілей, аніж будь-які інші тварини, ми вміємо керувати процесами, що мають незліченну кількість етапів, на відміну від інших тямущих тварин, які можуть керувати лише такими процесами, котрі мають обмежене число етапів, а почалося це ще в Африці, повторюю я собі, ніхто не повинен забувати, що це почалося в Африці. Бритоголові відключаються один за одним. Вони напилися до нестями, як фіни, відзначаю я про себе і згадую одну історію, яку я прочитав у минулому році, як виняток, на сухому папері, бо я купив тоді шведську газету, а шведські газети, на відміну від вічно мокрої «Афтенпостен», завжди бувають сухі; там йшлося про інсталяцію одного шведського художника, спеціально створену ним для виставки в Німеччині; художник побудував типовий, пофарбований у червоний колір шведський літній будиночок з білим парканом і флагштоком — словом, усім, що годиться, — але цей будиночок він поставив на плоту посеред невеликого німецького озера і поселив на цьому плоту трьох шведських бритоголових — справжніх бритоголових; про те, як йому вдалося з ними домовитися, щоб вони там залишилися, в газеті не було сказано; мабуть, він дав їм стільки пива, скільки вони побажали, можливо, ще й сигарет, хто його знає, та принаймні вони не йшли, сиділи в будиночку, здебільшого нічого не робили й пили пиво, ще вони показували палець відвідувачам виставки й обзивали їх нехорошими словами, та через кілька днів їм набридло пити пиво і демонструвати собою один із зразків шведського мистецтва та шведської культури, тоді вони розгромили будиночок і вплав дременули звідти, а тепер ось я сам роздивляюся такий же будиночок — норвезький, з норвезькими бритоголовими, які тільки курять, п’ють пиво і щось там кричать, та все це, на жаль, аж ніяк не художня інсталяція. Впевнившись, що всі там поснули, я виводжу свою байдарку з-під навісу гілок і тихенько пливу по річці в бік будиночка; порівнявшись з ним, я з близької відстані переконуюся, що там ніхто не виявляє ознак життя, тоді я повертаю до берега, намагаючись не шуміти, вилажу з байдарки. Зорієнтувавшись в обстановці і двічі перевіривши, чи вільний шлях до відступу, я, уважно стежачи, щоб ненароком не наступити на розкидані пивні банки, заходжу в будиночок, де на ліжках, диванах і на підлозі валяються сплячі телепні, чомусь мені пригадується історія про негреня Самбо, у якого шайка тигрів украла одяг, і от коли він опинився роздягненим серед тигрів, звірі пересварилися через те, хто найгарніший, і, вчепившись один одному зубами в хвости, з такою швидкістю закрутилися навколо дерева, що перетворилися на масло, тоді Самбо підібрав свою одежину, а його мама насмажила млинців на тигрячому маслі, і Самбо донесхочу наївся, проковтнувши сто млинчиків; ось так і бритоголові самі за мене все зробили, подумав я, напилися до нестями, і якби я захотів, то міг би теж напекти бритоголових млинчиків і з’їсти сто штук; однак треба бути зібраним, кажу я собі, не розтікатися думками і пам’ятати про зібраність; тут нарешті я відшукав очима Біма, він лежав на ліжку в одній зі спалень; їх тут було декілька, це був, як уже сказано, великий і просторий рибальський будиночок; мабуть, з тих пір, як його побудували, у ньому перебувало безліч рибалок, які наловили багато лососів, думаю я, однією рукою розштовхуючи сплячого Біма, а іншою затуляючи йому рота, щоб він не закричав; це я — Ньяль, шепочу я, король комп’ютерних гонщиків, і кажу йому, щоб він зібрав речі, які привіз із собою: зубну щітку, чи що там іще; тут я подумав, що зуби-то вже чистити доводиться всім, незалежно від політичних поглядів, адже стоматологу не скажеш, що у мене, мовляв, такі радикальні переконання, при яких зуби чистити не обов’язково, бо для зубного лікаря це пустий звук, єдине, що його цікавить, — це твої зуби, тому залиште при собі свої політичні погляди, думаю я, виводячи і мало не тягнучи на собі здивованого Біма до води, яка, як навмисне, тече зовсім тихо. Підсадивши Біма в байдарку, я сів у неї сам і вже взявся було за весло, як раптом Бім згадав, що залишив у хатині одну книжку; забудь про неї, кажу я, але Бім не хоче їхати без книжки, доводиться йти мені, бо Бім п’яний і ледве стоїть на ногах; в якомусь сенсі я виступаю в ролі індіанця, а Бім у ролі білої людини, він пояснює мені, де лежить книжка, і я знову йду до будиночка, знаходжу книжку і вже повернувся, щоб піти, як р

вернуться

15

«З Африки» — назва книги датської письменниці Карен Бліксен.