Схоже, ти дуже цікавишся німцями, кажу я. Бім киває. Я багато про них читаю, каже він. Так, думаю я, про німців, здається, написано чимало книг, ще б не писати про цих божевільних, вони такого накоїли, що про них ще сотні років будуть писати книги, а тепер ці німці виловлюють у нас рибу, кажу я вголос, понаїдуть до нас із житловими причепами, з холодильними камерами, наловлять нашої риби, відвезуть до Німеччини і там зварять. Це несправедливо, каже Бім. Несправедливо, що всі не люблять німців. Німці програли війну, але їх неправильно зрозуміли, насправді вони хотіли добра, їх несправедливо звинувачують, а щодо євреїв — то це все вигадки, доказів-то немає, каже Бім, цей хлопчисько, мені стало смішно: ясна річ — молодий та зелений, але всьому ж є межа, думаю я, а потім кажу йому, що після таких слів я просто перестану його поважати, бо якщо він справді в це вірить, то він обмежена і неосвічена людина, а можливо, і просто дурень; і взагалі, ну його до біса, думаю я про себе, хоча й не кажу цього вголос, і я справді так думаю, я цього не висловлюю, та саме так і вважаю, нехай сидить тут на мілині і мріє про місто, яке тут могли б побудувати, або повертається в рибальську хатину до своїх дружків, вони якраз скоро проспляться, тому якщо ти поквапишся, то поспієш вчасно, кажу я Біму, з похмілля вони, швидше за все, вже забули про нічну пригоду; а що стосується мене, то мені все одно, у мене є своє життя, хоч таке-сяке, але є, я ж доросла людина, я причетний до влади ЗМІ, і в мене є Фінляндія, Фінляндія в будь-якому випадку зі мною, і якщо Біму заради того, щоб надати нацизму більш прийнятного вигляду, охота витрачати свої молоді сили на заперечення того факту, що німці знищили мільйони невинних людей, то, про мене, будь ласка, я в це не стану втручатися, кожен відповідає за себе сам, кожен самостійно робить вибір, хоча і не обов’язково найкращий, але тут, як то кажуть, вільному воля, вибирати є з чого, і кожен вибирає на свій смак, будь-який вибір буде легітимним, якщо він добре обґрунтований, тому я не стану тобі заважати, можеш наполягати на своєму, це твоє невід’ємне право — вірити, ніби євреї організували всесвітню змову проти всіх і вся і ніби нацисти лише провчили їх, а вбивати не вбивали, стій на своєму хоч до посиніння, та ти не можеш вимагати від мене, щоб я тебе слухав, у мене і без тебе є про що подумати, ми з тобою живемо в різних світах, ми різні люди, я старший за тебе, живу іншим життям, та слід визнати, що не у тебе одного плутанина в голові, ми всі заплуталися, хтось менше, хтось більше, я теж заплутався, навіть я заплутався, та лише в іншій павутині, не в тій, що ти, бо нас захлеснула плутанина, щось не так, і Гітлер тут ні до чого — це вже точно, Гітлер пустив собі кулю в лоб і зараз нічого не заплутає, його просто немає, а мені ніколи тебе слухати, у мене є своє життя і свої справи, і є речі, які потрібно просто приймати як щиру правду, навіть якщо це завдає тобі болю, я, наприклад, чув, що є люди, які витрачають своє життя, щоб довести, що ніхто не літав на Місяць, а все це суцільна брехня і кіношні трюки, так вони вважають, ну і Бог з ними, хай думають, що хочуть, тільки мене в це не треба вплутувати, інакше мені життя не вистачить, тому не забирайте у мене час; ось зараз я щойно з’їздив за п’ятдесят миль від Осло, щоб розшукати тебе, бо ти зателефонував сестрі і сказав, що ти хочеш звідси вибратися, і в цьому немає нічого такого, всі ми іноді хочемо звідкись вибратися, і от я проплив на байдарці, проїхав багато миль по воді, щоб забрати тебе звідси (а я ж ненавиджу воду, так ненавиджу, що навіть сказати тобі не можу), і ось ми тут сидимо з тобою удвох, і якщо ти збираєшся й далі розводити балачки про німців, і якщо ти збираєшся й надалі вимагати, щоб тебе називали Скарпхедіном, — то мені це байдуже, до біса Скарпхедіна, хоч він і згорів у вогні і жодного разу не писнув, або саме тому, що він згорів і не писнув (якщо гориш — треба кричати, інакше це не по-людськи), і зовсім це не ідеал — бути жорстоким, кажу я, бо ми вже знаємо, що буває з жорстокими людьми, хоча ти, мабуть, і не знаєш, ти ще занадто молодий, але я можу тобі розповісти: з ними буває дуже, дуже погано, вони не вміють любити, вони стають самотніми, а іноді стають лиходіями, от я чув, що Гітлер кожного Різдва сідав у машину і наказував водієві, щоб той катав його по Мюнхену, і так тривало весь час відтоді, як він став рейхсканцлером, і до самої смерті; в той час як інші німці святкували Різдво у колі своїх родин, Гітлер без перепочинку катався по Мюнхену, поки не стомиться — от яке Різдво було у Гітлера, бо війна — це самотність, а тотальна війна — тотальна самотність, от що стається з жорстокими людьми, і в гіршому випадку вони пускають собі кулю в лоб або кінчають на лаві підсудних у Міжнародному суді в Гаазі, де їх судять як військових злочинців, кажу я. І я теж самотній, зізнаюся, я теж самотня людина, але я самотній не тому, що я жорстокий, я самотній тому, що я людина (принаймні так мені хотілося б думати, а це вже зовсім інша проблема), однак годі про мене, кажу я і дивлюся на Біма: отож що ти вибираєш, Біме? — питаю я, вперше називаючи його справжнім ім’ям. Бім нервово ковтає. І мені здається, що я бачу у нього на очах сльози, та я не впевнений; можливо, мені це просто здалося, бо хотілося побачити ці сльози, дуже сильно хотілося. Вони нас знайдуть, каже Бім. Вони ж скажені і ніколи не здаються, тому вони знайдуть тебе і мене, і тоді нам буде непереливки. Може, й знайдуть, кажу я. Є речі, за які варто постраждати. Не можна прожити життя, жодного разу не обпікшись, у житті раз у раз доводиться щось вибирати, і при цьому ти комусь наступаєш на улюблений мозоль; якщо ти щось вибираєш, то відкидаєш інше, кажу я, і це може мати для тебе неприємні наслідки, якщо хтось вважатиме твій вибір помилковим. Так відбувається всюди, де живуть люди, навіть у Фінляндії. Я поїду з тобою додому, каже Бім. Я не хочу повертатися в рибальську хатину, я хочу піти від них, хочу додому. Давай поїдемо додому!