Выбрать главу

Гарненький анекдотик про Фінляндію, думаю я і беру його на замітку для майбутнього вживання, та в цю брошуру я його не вставлю, це ж ясно як день, ясно, як сонячне світло. Ясно, як сонячне світло? Ні, так сказати не можна, однак, незважаючи ні на що, в брошуру це не увійде, оскільки такий пасаж, навпаки, може служити блискучим прикладом того, що за жодних обставин не годиться для брошури. Згадки про ксенофобію, про те, що, випивши пива і поговоривши з фінськими собаківниками, можна сісти у в’язницю на одинадцять днів, ніяк не можуть послужити приманкою для норвезьких туристів, тому я дякую Біму за його розповідь і відразу ж прошу, щоб він все-таки помовчав, бо мені треба працювати; я показую йому на багатства, які стоять у мене на книжковій полиці, і кажу, що він може читати все, що йому захочеться, за умови, що він помовчить. Бім поплентався до книжкової полиці, а я знову засів за Фінляндію; опинившись віч-на-віч з Фінляндією, ми міряємо одне одного поглядом, з’ясовуючи, хто чого вартий, — це дуель, ми стаємо спиною одне до одного, відраховуємо десять кроків, одночасно обертаємося й опиняємося лицем до лиця — Фінляндія зі мною і я з Фінляндією, в повітрі наростає напруга, психологічний момент на рівні професійної майстерності, кожен вичікує, коли вистрелить інший, я дивлюся в очі Фінляндії, і Фінляндія дивиться мені в очі, і я бачу озера, і ліси, і меланхолію, і сауни, і все те фінське, чого я зовсім не знаю, але про що чув і читав, і що я, всупереч здоровому глузду, намагаюся втиснути у форму брошури, а Фінляндія бачить… Так, у тому-то й штука! Важко сказати, що бачить Фінляндія, адже це не я, а Фінляндія бачить, але ж я — це я, і мені слід було 6 знати, що в мені бачить Фінляндія, коли вона на мене дивиться, та, схоже, я цього не знаю, і це мене лякає, занадто вже я невиразний, до того невиразний, що все в мені розпливається, я — розтікаюся, я — вода, я майже безформний, майже позбавлений властивостей, їх у мене зовсім небагато, та ще моя крихітна часточка могутності ЗМІ, за яку я тримаюся обома руками, адже без неї я — ніхто, і все це бачить Фінляндія, і ми вичікуємо, і нерви напружені до межі, і панує тиша, та от ми натискаємо на курок, неможливо сказати, хто зробив перший рух — я чи Фінляндія, настільки синхронно це відбувається, неймовірно синхронно, це така синхронність, що про неї ще довго пам’ятатимуть, навіть коли забудеться все інше, що було синхронним, і два постріли лунають одночасно, як один, і я вразив Фінляндію прямо в лоб, а Фінляндія в лоб вразила мене, і ми обоє падаємо замертво — миттєва смерть, і жодних прощальних слів, навіть жодної прощальної думки, і зустріч зі мною стала фатальною для Фінляндії, а зустріч з Фінляндією — фатальною для мене, і в цьому навіть немає нічого особливо сумного, адже інакше й бути не могло, так лягли карти, так було закладено в природі речей, і я зізнаюся — я не зрозумів Фінляндії, але можна втішитися тим, що й Фінляндія не’ зрозуміла мене, для Фінляндії я — загадка, точно так само, як Фінляндія — загадка для мене, але у Фінляндії є малі пташки, багато-багато малих птахів, яких люблять норвежці (на цьому я вже зупинявся), а Фінляндія — це гордіїв вузол, думаю я, от якби в мене був меч, я б довго не роздумував, я розрубав би цей вузол, як Александр Великий, і зробився б царем Азії та Фінляндії, я б запросто розрубав вузол, мені це раз плюнути, та у кого ж у наші дні може бути меч (у когось напевно є, думаю я, швидше за все, у божевільних колекціонерів, ну й грець із ними).

Однак треба ще згадати про алкоголь. Щодо алкоголю ми, норвежці, і фіни поводимося однаково. Ми, можливо, і не п’ємо щодня, але вже якщо п’ємо — то п’ємо так, щоб напитися як чіп, а напившись, ми, перед тим як звалитися з ніг і заснути, деякий час тиняємося на хистких ногах, наносячи словесні образи і заподіюючи фізичну шкоду самим собі й оточенню. Так заведено у Фінляндії, і так ведеться в Норвегії. Ми схожі, і я пишу в брошурі, що ми схожі, тому хто любить пити швидко й багато, може дуже вдало провести відпустку у Фінляндії; в принципі, я вважаю, це має стати важливим моментом, та всі й без того знають про це, і от зараз я це написав, це зайняло в брошурі так мало місця, і з цього нічого не випливає далі — сказано й сказано, і знову я лишився ні з чим. Ох і скрутно ж доводиться брошурописцю, так туго, що далі нікуди! Адже Фінляндія знаменита тугодумами, меланхолійними тугодумами, згадую я раптом, принаймні так прийнято вважати, і хоча це штампи, вони народжуються не на порожньому місці, це не просто вигадки, тож коли я раніше писав про Фінляндію, яка це весела й усміхнена країна, то був не зовсім правий, я прийняв бажане за дійсне, а насправді у тугодумній Фінляндії багато сумних людей. Фінляндії необхідна допомога, мені варто було б допомогти цій бідній країні, замість того щоб байдуже дивитися, треба було 6 вивести її з тужливого глухого кута, а то бідолашна Фінляндія заблукала у пітьмі на бездоріжжі і не знає, куди їй, сердезі, податися, думаю я, я ж можу вивести її з нетрів, он у мене на полиці стоїть книга, якій уже сто років, і там описаний порівняно швидкий спосіб лікування меланхолії, я вставлю це в брошуру, подумав я, нехай це буде моїм подарунком Фінляндії і послужить керівництвом до дії для норвезьких мандрівників, щоб, зіткнувшись з меланхолією, вони знали, як надати невідкладну допомогу, а зіткнутися з цим їм напевно доведеться, пишу я, та ви не лякайтеся, відкрийте стражденним дружні обійми і прочитайте наступний уривок усім фінам, які цього потребуватимуть: «Успішне лікування меланхолії в клініці природного лікування. Пан Б. з Дрездена страждав меланхолією в поєднанні з частковим паралічем. Він був доправлений в клініку своєю матір’ю і братом. У цього молодого чоловіка була важка меланхолія, він уникав людей, ні до чого не виявляв інтересу і, крім того, був дуже недовірливим. Лише після довгих умовлянь мені вдалося переконати його залишитися в клініці, після того як його родичі пішли. Лікування складалося з регулярного догляду за шкірою в поєднанні з відволікаючими процедурами, компресами і відповідною легко засвоюваною дієтою, з тривалого перебування на свіжому повітрі, сну при відкритих вікнах; окрім цього, застосовувалося магнетизування. Відволікаючі процедури (ходіння босоніж по вологій траві) пацієнт проходив з особливим задоволенням. Під впливом багаторазових щоденних прогулянок (дозованих відповідно до самопочуття хворого), приємних розваг і т. д., пригнічений стан пацієнта поступово минув, і по закінченні восьми тижнів пацієнт був виписаний з клініки як такий, що повністю одужав. Відтоді він перебуває у доброму здоров’ї і постійному хорошому настрої».