(чи за Скарпхедіном, як його тоді звали), нагадую тобі, що ти тоді сама сказала, що допоможеш мені; чи ти про це забула? Я не забула, каже Сестра, але, як мені здається, за великим рахунком я мало чим можу тобі допомогти. У звичайній брошурі про Фінляндію мої знання могли б знадобитися, каже вона, та в твоїй брошурі вони будуть ні в тин ні в ворота: те, що ти кажеш, занадто незрозуміле, і твоя брошура мені, чесно кажучи, теж здається хитромудрою, не уявляю собі, кому від неї може бути якась користь. Ти краще викладай свої знання, кажу я, а вже там видно буде, до ладу вони чи не до ладу. Фінляндія складена із гнейсових порід, каже Сестра, подекуди з кристалічних сланців, під вагою льодовикових мас ґрунт просів, і в давнину Фінляндія опустилася на двісті метрів нижче свого нинішнього рівня, потім вона знову піднялася, утворивши родючий рівнинний ландшафт у західній частині, прилеглий до узбережжя Балтійського моря, а на півночі і на сході утворилося безліч озер. І це все? — питаю я. Все, що ти можеш запропонувати? Сестра киває. У такому випадку маю сказати тобі, що це паскудна пропозиція, ніякі гнейси не заманять норвежців до Фінляндії; мабуть, на це клюнуть якісь геологи, та чи багато в Норвегії геологів? Ну, тисяча, мабуть, каже Сестра, а може, кілька тисяч. Ого, подумав я, відчувши проблиск надії, для початку це вже дещо: зрозуміло ж, що тисяча — це краще, ніж нічого, однак мої амбіції, схоже, були націлені на те, щоб привабити у Фінляндію мільйон норвежців, от яке завдання я ставив перед собою, тому, якщо менше мільйона — це вже поразка, і якщо мені в останню хвилину вдасться вдихнути енергію в брошуру, то треба буде переписати контракт, подумав я, тоді в посольстві все вийшло якось враз, я не міг зібратися з думками, бо зникло моє авто, я думав, що його вкрали, а виявилося, що його відвезли на штрафний майданчик, причому, як я вже казав, це сталося третій рік поспіль, тому я не спромігся уважно вивчити контракт, що обов’язково повинні робити всі власники малих підприємств, я добре пам’ятаю, як нас цього вчили на курсах, які проводило бюро з працевлаштування, а я це випустив, і тепер у мене таке відчуття, що фіни мене обдурили, вони загребуть величезні гроші, коли до Фінляндії приїде мільйон туристів, а мені від цього багатства перепадуть якісь жалюгідні десятки тисяч, я втрапив у пастку, у фінську пастку, я клюнув на приманку, думаю, треба було вимагати авторський гонорар у відсотках, щоб мені відраховувалося по десять крон за кожного норвежця, що перетинає кордон Фінляндії протягом років так десяти, це ж буде сто мільйонів крон! Я міг би полишити справи, розпрощатися з трудовою діяльністю, піти на спочинок та побудувати будинок далеко від води, я міг би з голови до ніг одягнутися в гортекс і взяти собі секретаря для розсипки сигналів біди, я міг би цілком присвятити себе боротьбі зі стихією, що розбушувалася, й обшити всі стіни в будинку старими коробками з-під яєць, щоб домогтися повної тиші, я став би жити без телевізора і без телефону, я вилучив би будь-який шум і більшість зовнішніх сигналів і лише час від часу запрошував би на обід купку прогнозистів з єдиною метою: всіх їх побити. Тільки треба, щоб «Афтенпостен» була мокрою, думаю я, бо вже звик до того, що вона завжди мокра; у мокрому вигляді вона найкраще відповідає своєму призначенню, тому я навіть готовий доплачувати за те, щоб її приносили мені в мокрому вигляді, проте нічого з цього не збудеться, бо я, дурень, підписав контракт, безмовно погодившись на умови, запропоновані фінами, хоча знав же про те, що чоловік, який кілька років тому трохи підправив логотип «коли», заправив за це замість гонорару якийсь там відсоток від кожної проданої пляшки, отримав його, і став мільйонером, і навіть мільярдером, а я отримав невелику разову суму, а у мене ж невиплачені кредити і досить великі витрати, тому мені ніколи не вилізти з боргів, ніколи не вибратися з безодні, і тут, як не бийся, як не крутись, кінця не видно, суцільний біг по колу, хіба що не вічний, слава Богу, не вічний. Я б теж міг з цим упоратися, думаю я; що мені варто підправити логотип «коли», та для мене це хвилинна справа, як-не-як, я ж закінчив університет за спеціальністю «засоби масової інформації та комунікація» і все таке інше, і працюю я в ЗМІ, і володію дещицею їх могутності й пошани, це ж чиста випадковість, що від «Коли» зателефонували тому ім’яреку, а не мені, хоча хто його знає, може, вони й мені дзвонили, та не застали вдома, або я не зняв тоді трубку, я ж не щоразу її знімаю, адже я не міг тоді знати, що телефонують з «Коли». Отак і вийшло, що мені дісталася Фінляндія, мені випав квиток з Фінляндією, а той, хто підправив логотип «коли», виявився б, либонь, абсолютно безпорадним, дістанься йому Фінляндія, Фінляндія йому не те що не під силу, перед Фінляндією він просто карлик, от йому й не запропонували, а запропонували мені; хоча і я ж думав, що зможу впоратися з Фінляндією, я гадав, що ми стоїмо з нею врівень і будемо гарно виглядати поряд, та зараз усе ясніше стає, що Фінляндія більша за мене і що вона тоне, і я разом з нею, ми разом ідемо на дно, і я з прикрістю починаю розуміти, що Фінляндія тягне мене на дно, ніби камінь, і я разом з Фінляндією занурююся в безодню.