дню перерву я приходжу на майданчик для покинутих автомобілів і отримую майку з кольорами «Сокола» та стартовий номер, тут я дізнаюся, що естафетну паличку мені передасть той, від кого я отримав серпневий номер «National geographic», а я потім повинен передати її Сестрі. Ми надягаємо майки, підкріплюємося легким сніданком і кілька разів співаємо пісню «Сокола», після чого вирушаємо на свої стартові позиції. Я прийшов з добрячим запасом, тому можу заздалегідь ознайомитися з маршрутом. Я кілька разів неквапливо пробігся по трасі підтюпцем і подумки склав план забігу; план — це важлива штука, він рятує від несподіванок; очевидно, щодо Фінляндії теж потрібно було приділити більше уваги плану, це моя помилка, у цій недбалості винна вода, що нахлинула, і вона ж зробила Фінляндію слизькою, як вугор, думаю я, розмашистим кроком наближаючись до Соні Хені, яка стоїть на окраїні парку і зустрічає мене широкою, такою широкою посмішкою, я подумки відзначаю підйоми та спуски, в основному мій маршрут проходить по рівній дорозі, але є невеликі спуски, наприкінці шлях йде під гору, от тут-то я повинен буду зробити ривок, адже спортсмени завжди роблять ривок на підйомі, цей прийом дуже ефективно діє на психіку суперників, так чинять велогонщики, що беруть участь в «Тур де Франс», і так чинять бігуни на довгу дистанцію, — всі роблять ривок на підйомі, і я теж зроблю ривок на підйомі (треба приберегти сили, відзначаю я про себе). Та коли на-став час передачі естафетної палички, я відчув, що трохи стомився після розминок, і ще мені хочеться пити, і треба помочитися; можна пити власну сечу, я про це читав, китайці роблять так постійно, кажуть, це очищає організм і підбадьорює, та мені це якось дивно — все-таки ж сеча, тому я вже краще поп’ю води, якось потім треба буде при нагоді навчитися пити сечу, а тут на Вестре-Гравлунд є вода, тут є крани, адже мертвим теж потрібна вода, і я, жива людина, вирішив скористатися таким краном для мерців; я, майже крадькома, напився водиці з царства мертвих; непогано б іще підвищити рівень цукру в крові, та тільки де, думаю, його тут купиш, я й грошей із собою не прихопив, знову погано все розпланував, і мені треба помочитися, та ніде не видно підходящого місця, щоб можна було непомітно прилаштуватися і де ніхто б мене не побачив; ні, цього приниження я ні за що не хочу пережити, хоча вода переповнює мене до болю, а бігун з естафетною паличкою от-от прибіжить; я стою на старті, він позначений синім кольором, і кругом повно народу, всі кричать і підстрибують; на щастя, всі скачуть, тому і я можу підстрибувати, не привертаючи до себе уваги; я стрибаю; напевно, це виглядає так, наче я розминаюся перед бігом, але я стрибаю виключно тому, що мені страшенно треба помочитися, мене от-от розірве, вода оселилася в мені і хоче підірвати мене зсередини, і це просто несправедливо, що вся вода в мені, в той час як інші люди взагалі живуть собі спокійно і знати не знають ні про яку воду, у Біма от оселився Ісус, а в мені поселилася вода, вода в мені, навколо мене і наді мною, я сам — суцільна вода, і тут раптом я чую знайомий голос: «Ти диви, а ти, виявляється, біжиш за „Сокола“; треба було тобі бігти за нас, адже ми не знали, що ти бігаєш, ти ж про це нічого не сказав», я дивлюся і бачу, що це говорить один з посольських фінів — один з єдиних двох фінів, яких я зустрів у своєму житті, за винятком бабусі з холодцем (але її насправді немає, тому й говорити нічого), і виявляється, фін біжить у тому ж етапі, що і я; і ми такі раді, радіємо нашій завтрашній зустрічі, каже фін, ми з нетерпінням її чекаємо, все посольство з нетерпінням чекає, що ж ти для нас створив; подумати лишень, як гарно б це виглядало, якби я біг за Фінляндію, подумав я, але бігти по Фрогнер-парку за Фінляндію, яку я не розумію і яка не розуміє мене, і яка зіграла в моєму житті фатальну роль — оце вже ні, думаю я, підстрибуючи на місці, а фін — той не стрибає, бо він, як я бачу, в хорошій формі, і йому не треба помочитися, він так і пашить енергією, і такий стрункий, якими стрункими бувають люди, котрі багато бігають, це особлива, дратівлива стрункість, стрункість сильна, і йому не терпиться, каже він, просто не терпиться подивитися, адже з цією брошурою для них пов’язані великі надії, каже він мені, сам посол цікавиться і вже кілька разів питав, як просувається робота над брошурою, каже фін, адже скоро літо і норвежці плануватимуть свої відпустки. То робота приспіє вчасно? — питає він, і я підстрибуючи киваю; дуже дивно виходить, коли одночасно киваєш і підстрибуєш, подумав я, кивок від цього ніби зникає, здалося мені, і це змушує мене додати: «Так!». Я кажу: «Так! Брошура приспіє. А факс мій ви отримали?» — питаю я. Він відповідає, що отримали, проте так і не зрозуміли, що це означає, але тут я прошу його подумати ще, щоб розібратися, а завтра побачимось. І тут він хапає естафетну паличку й мерщій зривається з місця, за Фінляндію; і відразу ж підбігає учасник естафети від «Сокола», на повному ходу передає мені паличку, і я теж пускаюся бігти, слідом за Фінляндією; суперництво йде між «Соколом» та Фінляндією, зараз я покажу Фінляндії, хто сильніший, треба було давно це зробити, але в найближчі хвилини я змагаюся за команду «Сокола», я відчуваю себе одним з них, я сам-один з команди, і від мене залежить честь «Сокола», тому я повинен постаратися викреслити свою індивідуальність і перетворитися на холоднокровну бігову машину, мої власні дрібні проблеми повинні відступити на задній план, думаю я, огинаючи перший поворот, зараз головне — «Сокіл», а вони ж три роки поспіль відвозили моє авто, і збоку це може здатися досить парадоксальним, що зараз я біжу за них щодуху, але ж я сам був винен у тому, що моє авто відвозили так часто, а у «Сокола» — щире серце, і він лише виконує свою роботу, і от я вже пройшов перший поворот, немов довгов’язий болотяний птах, і біжу за Фінляндією, буквально наступаючи їй на п’яти, а Фінляндія, треба визнати, тримає хороший темп, і мене це заохочує, я повинен її будь-що обійти, бо хто ж його знає, якими ін’єкціями Фінське посольство зарядило кров своїх бігунів, про це я не наважуюся навіть подумати, зате я сам чистий, як немовля, я нічого не приймав, навіть глюкози, у мене катма грошей, і я не знав, де її можна купити, і мені треба помочитися, і всі роки, проведені в університеті, не допоможуть мені висловити словами, як сильно мені треба помочитися, вода так і розпирає мене зсередини, ще трохи, і вона мене розірве, це справжня війна, вода мобілізувала всі свої ресурси і загрожує підірвати мене зсередини. І ось дорога пішла під гору в бік широкої алеї, і Фінляндія, як і раніше, на одну кінську голову попереду, і зліва виринає перша вігеландівська статуя на вершині тріумфальної арочки, відзначаю я на бігу, і вона зображує групу жінок і дітей, які міцно притулилися одне до одного, в той час як двоє могутніх чоловіків пильно вдивляються у далечінь, стежачи, щоб вода не нахлинула на них раптово; очевидно, Вігеланд сприймав це так само, як я, подумалося мені, у своєму мистецтві він говорив про воду та повені, його так само захльостував потік, як мене, але він уникнув психологічних катастроф, пустивши воду по каналах свого мистецтва, і він зробив до того ж розумний хід, завчасно подарувавши всі плоди своєї творчості комуні міста Осло, і комуна винагородила його тим, що подарувала йому чудову водонепроникну майстерню, в якій він міг сховатися від води; може, й мені слід було б вчинити, як він, думаю я, треба було принести брошуру про Фінляндію в дар місту Осло в обмін на затишне житло де-небудь високо в горах, куди не піднімається вода, і тоді комуна могла б після моєї смерті створити парк моєї брошури, сімейний парк, де можна і відпочити, і купити сосисок, і погодувати качечок і тому подібне, і от я вже біжу пліч-о-пліч з Фінляндією, і Фінляндія з подивом поглядає на мене, немов не очікувала, що я можу так швидко бігати, але я можу бігати дуже швидко, думаю я, і от знову поворот, і раптом бігти стало легко, дихання, ритм — усе прийшло в норму, і тут я роблю ривок, хоча ще не добіг до підйому, адже мені здається, що я здатен ще на один ривок, коли ми добіжимо до підйому, я можу зробити стільки ривків, скільки буде потрібно, це майже як у комп’ютерних мотоциклетних гонках, я набрав швидкість і біжу швидше за воду, і раптом настає повна тиша, і я залишаю Фінляндію позаду, і потім ще одного бігуна, у якого на спині написано «Норцинк», а цей «Норцинк», який виробляє цинк і фторид алюмінію в Вестланні, як я читав на мокрому папері, нещодавно був куплений фінською компанією, отож я лишив позаду все фінське, і це викликає у мене дуже приємне відчуття, ніби я повернувся додому; нарешті я вдома, думаю я, а я ж бо вже вирішив, що ніякого дому більше немає, і от я вдома і заходжу в свій дім, зачиняю за собою двері, і навколо цілковита тиша, я заварюю собі чашку міцного чаю, сідаю на диван, дивлюся у вікно і засинаю як убитий, і мені сниться, що я повертаю назад свою частку влади, якою володіють ЗМІ, відбувається особлива церемонія, під час якої я передаю владу наступному, кому вона більше потрібна, бо я повернувся нарешті додому і мені більше не потрібна ніяка влада, бо навіщо влада людині, якщо вона у себе вдома, думаю я уві сні, і тут прокидаюся від того, що я біжу естафету і мені треба помочитися, і тепер уже справа дійшла до серйозного, йде війна, тут усе серйозно, і чортові фіни все ще позаду, і перед