— Я мусив так вчинити, — ледве промовив Довсон.
— Ага, — кивнув Так. — Це я теж почув.
Сонце входило в зеніт, безжально випалюючи навколишнє безвітря, перетворюючи світ на мертву пустку.
— Я правильно вчинив?
Так поліз до кишені, витяг пачку «Кемелу» й вибив звідти сигарету, відтягуючи момент відповіді.
— Цього я не знаю. Ви з нею були, наче зачаровані, і з цим важко сперечатися. А такі чари непросто забути.
Так поплескав Довсона по спині й підвівся іти. За весь час знайомства з ним це була чи не найдовша фраза, яку він дозволив собі щодо них. Коли він пішов, Довсон перевів погляд на випалене сонцем подвір’я, і сльози потекли знов. Він розумів, що Аманда назавжди лишиться найліпшою його частиною, частиною, яку він тільки-но почав віднаходити і яку завжди прагнутиме віднайти.
Він не знав, що ніколи більше не побачить і не почує її. Наступного тижня Аманда перебралася до гуртожитку Університету Дюка, а місяць потому Довсона заарештували.
Він провів наступні чотири роки за ґратами.
2
Аманда вийшла з машини й окинула поглядом хижку на околиці Орієнтала, яку Так звав домівкою. Після трьох годин поспіль за кермом витягнутися на весь зріст було приємно. Напруження в шиї та плечах ще лишалося, нагадуючи про вранішню суперечку із Френком. Він не розумів, чому вона так прагне побувати на похороні, і зараз, ретроспективно переглядаючи свої аргументи, вона розуміла його здивування. За майже двадцять років подружнього життя вона жодного разу не згадала про Така Гостетлера. І якби вони з Френком на хвилинку помінялися ролями, вона, вірогідно, теж була би засмучена.
Та справжньою причиною суперечки був не Так, не її таємниче минуле чи навіть не те, що усі вихідні вона буде далеко від сім’ї. Десь глибоко всередині них обох заховалося розуміння того, що усе це просто продовження суперечки, яка тривала протягом останніх десяти років, і тому цей раунд почався, відбувся і завершився так само, як і попередні. Вони не кричали, не били речей і одне одного — слава Богу, Френк був не з таких — і він навіть щось пробурмотів про вибачення, йдучи на роботу. Як завжди, вона витратила залишок ранку й частину дня на те, щоби цілком забути про сказане. Хай там як, але нічого вдіяти вона не могла і з часом навчилася долати гнів й неспокій, які встигли стати звичною складовою їхнього спільного життя.
Доки вона їхала до Орієнтала, і Джаред, і Лін, двоє старших дітей, устигли подзвонити і цим дуже її розрадили. У них саме були канікули, і от вже кілька тижнів поспіль дім був повен шуму, без якого підлітки ніяк не можуть. Похорон Така вписався в Амандин теперішній розклад якнайкраще. Джаред й Лін вже мали плани на вихідні з друзями: Джаред мав бути із дівчиною на ім’я Мелоді, а Лін — кататися на човні на Лейк-Норман зі шкільним приятелем, його батьки мали там будиночок. Що ж до Анет — їхньої «дивовижної випадковості», як називав її Френк, — то її на два тижні відрядили до літнього табору. Вона теж подзвонила би, та в таборі було заборонено користуватися мобільними. Та й добре, бо те мале базікало цвірінькало би з батьками й приятелями цілодобово.
Згадка про дітей повернула на Амандине обличчя усмішку. Незважаючи на волонтерство в Центрі дитячої онкології лікарні Університету Дюка, життя її в основному зосереджувалося на дітях. Відколи народився Джаред, вона стала матір’ю-домогосподаркою, і хоча майже вжилася в цю роль і змирилася із нею, та все одно постійно відчувала власну обмеженість. Їй приємно було вважати себе не просто матір’ю й дружиною. Колись вона здобувала вищу освіту, аби стати викладачем, й навіть розглядала можливість написати дисертацію, щоби потім викладати в одному з місцевих університетів. Після випуску вона деякий час працювала у школі… та потім якось непомітно життя повернуло у зовсім інший бік. Тепер, у сорок два, вона іноді помічала за собою жарти про те, що в неї ще все попереду, треба просто вирости й нарешті дізнатися, чим вона хоче займатися.
Дехто назвав би це кризою середнього віку, та Аманда не була певна, що це саме вона і є. Не скажеш, що їй кортіло придбати дорожезне спортивне авто, чи завітати до пластичного хірурга, чи утікти десь на Кариби. Та й про нудьгу їй теж не йшлося: знали б усі, скільки сил і часу в неї забирали діти й лікарня — не занудьгуєш. Натомість її занепокоєння було радше пов’язане з тим, що Аманда більше не бачила в собі людини, якою вона мала бути, і вона не була впевнена, що колись знову матиме змогу стати такою людиною.
Упродовж років вона вважала, що їй пощастило, і для цього багато зробив Френк. Вони зустрілися на вечірці його братства, коли вона була другокурсницею. Незважаючи на галасливе й метушливе товариство, їм тоді вдалося знайти тихий куток, де й пробесідували одне з одним до світанку. Він був старший за неї на два роки, серйозний, розумний, і вже у ту першу ніч знайомства вона зрозуміла, що йому вдаватиметься усе, чого він тільки забажає. Цього виявилося достатньо, аби в них зав’язалися стосунки.