Вони зраділи, як забачили рукавичку, почали наближатися до неї та струшувати із себе лід.
Подивилися всередину запитально.
Знову не спав лише один старший собака. І він кивнув.
Менший мамонт швидко зайшов і примостився у куточку. Старший же залізти не зміг.
Довелося собаці вилізти зі спальника, дістати ножика з кишені й трохи надрізати рукавичку.
Коли мамонт зайшов, вони міцно закрили вхід, бо житло було уже повне, тож ніхто не мав більше прийти.
Але пізніше, коли мамонти вляглися, стало помітно, що між ними теоретично міг би поміститися іще хтось невеликий. Тоді собака знову встав, уже востаннє цієї ночі, ослабив вузол, яким було зв'язано вхід, дістав маленьку фляжку і ще меншу скляночку, налив у скляночку половинку і поставив одразу біля входу, відмежувавши її наплічником від ніг тих, хто спав, обертався навколо своєї осі й міг перекинути ногами трунок.
Саме цієї секунди в діда, який загубив рукавичку, замерзла і почала терпнути права рука. Він збагнув, що загубив, і пішов назад у ліс своїми слідами.
Коли дід нарешті знайшов свою рукавицю, то не зміг підняти, коли зазирнув — побачив там очі прадавніх мамонтів. Заплющені уві сні.
Дід зайшов у рукавицю і знайшов там для себе чарочку. Випив щось дуже гаряче і солодке, ліг між мамонтів і нарешті заснув.
Коні
Я ношу з собою ці олівці, бо вони барвисті.
Їхній дід ковзнувся на кризі, й спалахнуло світло біле і червоне.
І дві пари жіночих рук принесли його в простирадлі додому. Дід у ньому зігнувся і провис.
І всі стільці у кімнаті, де він лежав, були кольорові, а на стіні висіла картина «Купання червоного коня».
Над ним проспівали шкіряний священик та металевий тромбон, і крізь повітря, температурою мінус нуль, дід покрокував у наступні місця, а життя віддав до рук того, хто його і позичив.
Після похорону онуки лягали спати під червоного коня, і хтось плакав.
А хтось сказав: «Ходімо і побудемо першу ніч на могилі!»
Їхній шлях ішов далеко-далеко, навколо нього лежали земля і порох, у землі сиділи жовтаві насінини різної рослини.
Ніхто нічого не бачив у темряві.
Дорогою ішли їхні сірі черевички. Сірі у темряві, а насправді — кольорові.
Їхні сірі черевички ішли за місто і через село, в якім собаки заливалися чотирма голосами, і щось гуділо, як здоровенний комах.
Кольорові черевички крокували уздовж траси, і на них дивилися з придорожніх щитів великі кольорові обличчя, напівприховані в темряві, й ніжно-фіалкові реклами «Мілка» і червоно-білі реклами «Лайф».
Вони вийшли на поле, коли небеса уже починали бути барвистими.
Раптом!
Їм здалося!
ніби звідусіль
їх оточили
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Коні Коні
When suddenly Johnny gets the feeling he's being surrounded by horses, horses, horses, horses coming in all directions white shining silver studs with their noses in flames.
He saw horses, horses, horses, horses…
Їхній дід ковзнувся на кризі, й спалахнуло світло біле і червоне.
І дві пари жіночих рук принесли його в простирадлі додому. Дід у ньому зігнувся і провис.
І всі стільці у кімнаті, де він лежав, були кольорові, а на стіні висіла картина «Купання червоного коня».
Над ним проспівали шкіряний священик та металевий тромбон, і крізь повітря, температурою мінус нуль, дід покрокував у наступні місця, а життя віддав до рук того, хто його і позичив.
Тієї ночі покійний дід снився своїй бабі весь голий. Він стояв у глибокім ручаї. І казав: «Я не можу вийти, бо в мене нема більше одежі». Одна його нога ніби була синя, друга — зелена, так само і руки, а тулуб був увесь ніби покритий вохрою, а волосся спадало різнобарвними прядками, як на весіллі — стрічки.
Їхній християнський звичай забороняв спалювати діда. Забороняв Вогненний Стовп і Вибух, і Червону Селю зі Світла.
Тому баба спалила лише дідовий одяг. Він лежав різнобарвною купою, в якій синій із зеленим перемагали, тож онукові довелося для гармонії покласти на купу кілька своїх жовтавих футболок і червоний носовик.
І мертвий дід через одежу показав свій Вогненний Стовп, Вибух і Феєрверк, яким увесь очистився.
— І від усіх скорбот своїх ізбавився, — додали пошепки онуки, коли побачили червоні спалахи і сині вогняні гаї.
Після похорону онуки лягали спати під червоного коня, і один із них плакав.