Його ворота виявилися замкненими на замок ззовні.
Та це не спинило жодну з нас, оскільки проміжки між ґратами виявилися достатньо великими, аби ми всі разом пролізли між ними.
Перевірка Людей гучно відкрила двері згімку своїм молотом, і ми завалили всередину.
Тепер усі троє опинились у гігантській зеленій залі, посеред якої сиділа сама королева країни велетнів Ангрбода в оточенні свого почту.
І замість жезла у правиці тримала величезний гак!
— Привіт тобі, Перевірко Людей! — сказала королева велетнів Ангрбода. — Я рада бачити тебе і твоїх дівок у себе. Проте чи знаєш ти, що ми говоримо тут тільки з тими, хто відзначився у певнім вмінні чи мистецтві й посів перше місце.
— Що ж, — сказала Перевірка, вказуючи перстом на мене, — перевірте спершу цю дівку!
— У тих краях, звідки я родом, — мовила виштовхнута наперед я, — важко знайти когось, хто б розказував історії цікавіше, ніж я.
— Що ж, це важлива справа. І якщо ти зараз сказала правду, у нас будеш у великій шані. Зараз сюди надійде тітка на ім'я Вілена. Вона завжди і до всього залишається байдужа. Якщо тобі вдасться її хоч трохи зацікавити — що ж, ми почнемо з тобою балакати.
І тут до зали увійшла огрядна Вілена, вдіта в шубу з натурального хутра. (Чийого саме — я не збагнула.) Іще — зі слідами дорогої помади на величезних губах. Вона сіла на лаву якраз навпроти мене.
Що мені було робити? Я розказувала історії веселі й сумні, цитувала вірші, від яких мені все підборіддя залило сльозами, а щелепа постійно дрижала, перейшла на анекдоти, на історії з життя, що ними, як мені здавалося, мали цікавитися тітки, подібні до оцієї. І от уже коли мені почало здаватися, що у її блакитних очиськах (завбільшки як кришка від виварки кожне) з'являється бодай щось, тітка спокійно підвелася і без пояснень попростувала до виходу.
— Бачу, — сказала по тому Ангрбода, — ти переоцінила своє вміння. Що ж, ми не мовимо більше жодного слова до тебе. А ти, тітонько, — це королева балакала уже до Звіриненки, — що можеш нам показати?
В ту секунду я неймовірно зраділа. Бо хто-хто, а пані Звіриненко таки мала одне вміння, у якому була неперевершена! Я ж уже казала, що вона грала на трьох інструментах як ніхто інший?
Але, на мій превеликий подив, літня пані сказала таке:
— Те, що щойно сталося, збурило в мені хвилю гніву. І тепер я хочу неодмінно гарненько побити когось. Впевнена, що зараз зможу без питань покласти на обидві лопатки будь-кого із ваших велетнів.
— Навіть не знаю, — відповіла Ангрбода, — як мені вчинити у такому разі. Одне ясно: з міркувань твоєї безпеки я не ризикну ставити на поєдинок-рукопаш жодного велетня. Але є серед моїх слуг одна особа, подібна до тебе як розмірами, так і силою. Це моя старенька нянька Еллі. Станеш на герць із нею!
— Еллі! Еллі! — то вона вже гукала стару.
До зали через кілька хвилин зайшла така стара пані, що важче було повірити в те, що вона стане зараз до бою, ніж у те, що я оце мандрую з Перевіркою Людей.
— Чого ти від мене хочеш, королево? — спитала стара.
— Стань-но до бою із цією-от Звіриненкою.
І Еллі стала.
Хіба ж у мене не відпала щелепа від того, як агресивно накинулася на неї моя літня пані?! Хіба ж не шкода мені стало старенької Еллі, яка все життя служила королеві Ангрбоді та якої, певно, зовсім не шанують наприкінці її шляху, примушуючи брати участь у таких сумнівних заходах?! Але Еллі виявилася противнішою навіть за бабусю в метро, що, не встигнувши зайти до вагона, брутально штовхає всіх і нарікає на молодь, яка, хоч і поступиться бабці місцем, та все одно до кінця поїздки матиме що слухати. І не матиме іншого вибору, окрім як стежити за рухом убогої думки.
Уникаючи битися відкрито, Еллі зрештою підставила підніжку Світлані, й та впала на одне коліно.
Ангрбода, як мені здалося, була дуже здивована, проте не показала цього. Натомість промовила:
— Ну, Перевірко, я думаю, ти і сама бачиш, що марно обрала цих дівок для походу до мене. Жодна з них не варта того, щоб я до них балакала. Але тепер я сумніваюся і в тому, чи справді варта цього ти. Обирай же, в якому мистецтві ти нам покажеш себе.
Я аж затамувала подих, дослухаючись до того, яке ж випробування вибере собі сама Перевірка.
— Обрати неважко! У себе на батьківщині я найшвидше за всіх їм!
— О, це мистецтво із мистецтв! — засміялася Ангрбода. — Але ми влаштуємо змагання! Разом із тобою їстиме моя людина на ім'я Логі та, будемо сподіватися, ти виявишся вправнішою у поїданні.
Із цими словами до зали внесли величезні ночви, повні черешень.
Перевірка накинулася на харч, не відставав і Логі, тож вони зустрілися рівно посередині ночов. Та Перевірка встигла з'їсти лише ягоди, тим часом Логі пожер і ягоди, і кісточки, і половину ночов разом із тим.