— Сподіваюся, тепер усі певні того, що нам нема чого із вами балакати! — резюмувала королева.
Проте цієї самої миті до зали увійшла триметрова жінка в зеленому, схожа на Перевірку Людей як дві краплини води, і закричала:
— Ану зачекай, королево Ангрбодо! Невже ти не бачиш, що це моя сестра?! Дозволь мені піти разом із нею!
— Як же я можу дозволити тобі піти разом із нею, тобто із ними, коли жодна з них не пройшла жодного випробування?
— Що ж, випробуй тепер мене! І якщо буде моя перемога — я піду від тебе разом із ними.
— Добре. Яке ж мистецтво ти хочеш обрати?
— Я кричу голосніше за всіх!
— Добре, я запрошу сюди одну свою людину…
— А це вже ні! Я кричатиму тут рівно одну хвилину, і якщо цей час мине, а сюди не прибіжить наша прекрасна Вілена і не попросить мене закрити рота, я залишуся із вами.
— Що ж, я пристаю на це, — відповіла королева.
І тут сестра Перевірки розпочала. Вона спершу кричала застережливо, потім вила сумно, потім дісталася найвищої точки розпачу. Але Вілени усе не було. І тоді сестра Перевірки закричала відверто істерично, все голосніше, голосніше, голосніше… І тут з-за дверей показалося обличчя з блакитними очима, завбільшки з кришку для виварки кожне, і недоладно намальований рот сумно запитав:
— Дівчата, а можна трохи тихіше?!
Згук тріумфу вирвався із наших вуст!
— Я бачу, — сказала Ангрбода, — що тепер ми можемо почати балакати з вами, наші любі гості.
Проте ми всі не змовляючись обрали мовчки піти.
Величезна переможниця взяла свою сестру за руку, другою рукою взяла пані Звіриненко за плече. Мене їй уже було взяти ніяк. Тому мене сестра Перевірки посадовила собі на плечі, й ми рушили додому, не спиняючись ні перед чим, бо усі перешкоди на нашому шляху Перевірка усувала молотом.
— Ну що вам сказати?! — вигукнула сестра Перевірки і мій транспортний засіб, коли ми опинилися поза замком. — Від самого початку вас усіх було нахабно ошукано. Щоб ти знала, сестро, ти справді їси дуже швидко. Але ж той Логі, який змагався з тобою, — то був сам вогонь. А ти, Звіриненко, ти здивувала і мене, і саму королеву, адже вража Еллі, з якою ти змагалася, — то була зовсім не нянька королеви, а сама старість. Вона кожного кладе на обидві лопатки, тебе ж змогла поставити тільки на одне коліно.
— А Вілена? — спитала я. — Невже то була сама людська байдужість?
— Та ні. Вілена просто тупа жіночка.
Якийсь час ми ішли мовчки.
— А ви теж Перевірка Людей? — спитала я згодом у тої, на якій їхала.
— Ні. Перевірка Людей лише одна, і ти знаєш це навіть краще за мене. Я Перевірка Птахів, мої очі, як намистинки. Як ягоди. Як червоні камінчики.
— Я не думала, що у птахів теж є перевірка!
— Що спиняло тебе подумати таке?
— Я вважала, що Перевірку мають тільки ті, хто має совість.
— Ні, свою Перевірку мають всі, щодо кого має бути вирішено, чи вони взагалі потрібні.
— Тепер я знатиму, — сказала я, а на душі стало важко, — я знатиму щоразу, коли помічу на землі мертву пташку, що нічого страшного не сталося. Просто вона більше не потрібна.
— Цікаво мені, моя дорогенька, звідки це ти таке знатимеш? — спитала Перевірка Птахів і розвернула свою голову на сто вісімдесят градусів, щоби зазирнути мені просто у вічі.
— Як звідки? Ви ж щойно сказали, що вирішуєте, котра з птиць іще потрібна, а котра вже ні.
— Скажімо так, — голова повернулася у своє звичне положення, — я сама, коли бачу пташку, яка впала долі, у половині випадків зазначаю: «Чорт! А вона ж була іще дуже потрібна».
Усі замовкли. У темряві між тополь ми повертались додому.
І раптом дві Перевірки зблиснули очима, зрозумівши, що вони ідуть не самі, коли їм давно хочеться побути сам-на-сам.
Від того блиску я отямилась.
Був уже ранок. Небо просвітліло.
Це був тільки сон, тільки сон.
Тільки сон. Сон.
Без обличчя всередині
— Ви тільки, коли до мене ітимете, заходьте не у зелену браму з кільцями, а у хвіртку.
Записую: «хвіртка».
— Обходьте хату — і там побачите пса, він дуже голосно бреше, але прив'язаний. На ланцюгу.
Пишу: «пес».
— Далі побачите двері, а до них східці. І ще одні двері — без східців. Ідіть у ті, що зі східцями.
Пишу: «двері зі східцями».
— Далі. Якщо у вас є викрійка…
Я кажу:
— Є картинка.