Я сходила на кухню і принесла киці миску молока.
Після цього ми з Мокошею вирішили трошки пройтися.
Я вела її на місце події, яка стосувалася мого запитання, таким чином намагаючись підвести її до правильної відповіді.
Ми тепер були зв'язані мотузкою від талії до талії.
Коли повз нас почав проїжджати поїзд, я за звичкою позатикала вуха вказівними пальцями.
Киця розсміялася, але пояснити свій сміх змогла лише після зникнення поїзда.
— Я зрозуміла: ви геть нічого тут не тямите!
— Де це тут?
— У житті!
У результаті вибору аспекту розгляду потрібного нам місця ми обрали точку зору згори. Недалеко від платформи «Тарасівка» Південно-Західної залізниці колії перестрибував маленький автомобільний місточок. Його стан перманентного ремонту та відсутність на ньому автів забезпечили нам можливість тихенько лягти і дивитися вниз на проїжджання поїздів. А наші потилиці тим часом дивилися безпосередньо в зорі.
Коли звіддаля загуркотів черговий товарняк, киця сказала:
— Будь ласка, приготуйтеся, панно. Зараз, судячи з усього, станеться банджі-джампінг. Подивіться, чи міцно затягнуто ваш пасок.
— Я нікуди не стрибатиму! — закричала я.
— Я стрибну. Тому і кажу: перевірте свій пасок, щоб я не гепнулася під колеса.
Поїзд із гуркотом підоспів. Кицюня стрибнула просто в точку найбільшої небезпеки. Але зависла на мотузку, який сполучав наші талії. Від золотого тільця киці просто на численні вагони поїзда полилася жовта цівка.
— Ну як? — спитала киця, знову опинившись біля мене.
І сама ж відповіла:
— Чудово! Коли б іще я була так міцно до когось прив'язана і змогла б отак пострибати!
— Чудово, — кажу. — Вітаю. А як щодо мого бажання?
— А, — посміхнулася киця, — мені, звісно, не зручно, але відповідь «ні».
— ЩО?!
— Послухай, кицюню, — сказала мені кицюня, — я знаю, це важко чути, але відповідь «ні».
— На запитання «Хто це на моїх очах, а головне чому, двадцять сьомого грудня дві тисячі восьмого року біля платформи „Тарасівка“ Південно-Західної залізниці перебіг залізничні колії просто перед електропоїздом, який о двадцятій чотирнадцять рушав у бік Києва від зазначеної залізничної платформи?» відповідь «ні»?!
— Ні, на твоє найважливіше запитання, якого ти малодушно не змогла мені поставити, забрехавшись про хлопця в довгому шарфі, котрого й не було ніколи. Відповідь — «ні».
— Ні, тобто «не думав», чи взагалі — «ні»?
— Взагалі, кицюню. Я знаю, що важко таке чути… Хочеш, я ще раз тебе розважу?
— Ні.
— Я стрибну цього разу без банджі й покажу тобі смертельний номер. Але не хвилюйся. Навіть якщо він не вдасться — у мене ж дев'ять життів. Насправді я причаюся між рейками, перечекаю поїзд — і піду. А ти, будь ласка, йди раніше.
Унава
Електричка зупинилася, кілька людей зайшло.
Хлопець сів на початку вагона біля вікна, але звідти помітив мене, встав і підійшов.
Я подумала: «Ну, я з тобою точно нікуди не піду, та, коли маєш що розказати, — сідай і розказуй!»
І він розпочинає:
— Якщо ви їдете до Фастова, я вам з вікна Снітинку покажу.
І сміється.
Я кажу:
— Я бачила Снітинку. Щоразу проїжджаю — роздивляюся.
А він сміється.
— Ні, — каже, — самотужки Снітинку не роздивишся. Треба показувати.
— А я, — кажу, — дуже уважна. Я основне бачу одразу.
Він перестає сміятися і каже:
— Дура ти. Я тобі підкірку показую, а ти дзьобом лускаєш.
— Підкірку, — кажу, — хіба ж так покажеш?
Він сидить мовчки і дивиться крізь вікно у темінь.
Крюківщину минаємо без зупинки, на пероні стоїть одинока жіноча постать із рюкзаком.
— — коментує хлопець. — Ну дівка дає! Куди вона? Теж така сама, як ти… Та ні, дівка — молодець. Зібралася… Із нею що завгодно може статися!
Я кажу:
— Що з нею може статися? Хіба який хлопець зустріне і вчепиться. І підкірку їй яве.
Я сміюся.
Хлопець встає і йде на своє колишнє місце.
Електричка зупинилася, кілька людей вийшло.
Другий хлопець, точно такий, як той, зайшов до вагона, мовчки кивнув і потис руку першому, підтримуючи водночас чорну квадратну торбу на плечі. Вони посиділи разом там далеко, а потім прийшли до мене.
— Куди ви їдете? — питає в мене другий.
— У блакитну далечінь, — кажу. — І прошу не вмовляти мене проміняти блакитну далечінь на підкірку.