Выбрать главу

Професор закахикав, дістав із кишені свого фрака фляжку і смачно ковтнув. Мабуть, щось спиртне.

— Ви скажете, що кількох тисяч людей замало, щоб захопити владу в імперії? А я скажу, що ні. Бо це тисячі, які можна зібрати в один кулак. До того ж, коли ви станете моїм слугою, я отримаю доступ до ваших грошей, за допомогою яких зможу наростити виробництво слуг, подвоїти чи навіть потроїти його темпи! Таким чином уже за рік у мене буде ціла армія у столиці! До війни б цього було замало, але зараз популярність государя впала, люди хочуть змін і можуть підтримати добре організоване повстання! А повстання буде добре організованим! У нас буде конкретний план дій, згідно з яким одразу після захоплення влади та повалення государя у Петрограді буде організовано великі фабрики з виробництва слуг. Ми будемо знімати дивізії з фронту, приводити їх сюди і переробляти на слуг. За кілька місяців я матиму сотні тисяч штиків та шабель, величезні армії, які готові будуть виконати будь-який мій наказ. Після цього я ліквідую опір усередині імперії і почну великий наступ на німців. Зробити це буде неважко, враховуючи, які самовіддані солдати в мене будуть. Всіх полонених німців, а також чоловіків із цивільного населення захоплених територій ми також перероблятимемо на слуг. Німці, австріяки, поляки, та хоч жиди, — всі вони служитимуть мені і виконуватимуть мої накази! Те саме стосується і революціонерів, і монархістів! Я зроблю так, що Микола Другий буде підносити мені чай і чистити черевики! Так і буде, повірте, Іване Карповичу!

Лавессі закахикався. Слуга підніс йому хустку. Професор іще покахикав, потім утерся.

— Бачите, так захопився величчю планів, що ледь не вдавився! Обережно треба. Але закінчу з планами. Великий наступ зі сходу знищить Німеччину, але ми не зупинимося і вдаримо по союзниках. Мусимо підкорити всю Європу і розпочати масоване виробництво слуг на захоплених територіях. Наша сила у тому, що з кожним захопленим містом чи країною ми ставатимемо міцнішими! Далі штурм Британії, атака на Схід і на Південь. Мільйони і мільйони наших солдатів, величезні армії, яких не знала історія, атакуватимуть усіх і усюди. Сила цих армій полягатиме в тому, що чисельність їх буде збільшуватися. За кілька років ми захопимо всю планету і встановимо новий державний порядок. Ми знищимо всі будяки у оранжереї світу і насадимо прекрасні квіти науки. Розтрощивши ворогів, ми збдуємо новий світ, у якому все слугуватиме саме науці. У тому світі всі ми почнемо займатися вирощуванням нової породи людей. Хворим, слабким фізично та розумово людям буде заборонено мати дітей. Усіх немовлят перевірятимуть на наявність вад ще під час появи на світ. Усі діти отримуватимуть початкову освіту, за допомогою системи перевірок ми будемо відбирати найкращих, здатних до наукової роботи. Їх ми відправимо в університети, а інших перетворимо на слуг, завдання яких працювати і плодитися. Талановиті та розумні складуть основу нового керівного класу, який, на відміну від усіх попередніх, займатиметься не утриманням влади, а наукою! На всьому світі встановиться спокій і порядок, слуги будуть працювати, а вчені — розвивати науку і коли-небудь неодмінно підступляться до проблеми безсмертя, отримати яке мріяв мій вчитель. Я, до речі, теж. Я сподіваюся дожити до встановлення нової влади у всьому світі, але моє тіло вже зараз не дуже здорове. Коли я помру, то накажу заморозити себе. З такого стану повернути до життя легше, аніж із вимоченого у формаліні. Ось такі справи, Іване Карповичу. На вас чекає блискуче майбутнє. Ви будете одним із командувачів нової армії! Поведете вперед незліченні війська і здобуватимете перемогу за перемогою! Здається, це життя значно цікавіше за пригоди якогось провінційного сищика. То одужуйте, Іване Карповичу, одужуйте.

Професор поплескав мене по плечу, потім щось увімкнув. Я та інші прооперовані почали крутитися далі.

— Це для того, щоб у вас не було пролежнів і застою крові, — пояснив Лавессі. — Моя авторська методика. До того ж оберти кола сприяють надходженню в голову додаткової крові, а це корисно для паразитів. Якщо ви хочете до туалету, то не хвилюйтеся. За кілька годин слуги допоможуть вам у цьому. До побачення, Іване Карповичу.

Світло погасло, я далі неквапливо обертався. Знову стиснув кулаки та зціпив зуби, далі ненавидів слиз. Знищував його подумки, згадував Моніку, щоб роз’ятрити себе сильніше. Ненавидів, аж поки не прийшли слуги. Вони зробили мені клізму, потім прийшли інші й погодували мене невеличкими кульками чогось солоного та жирного. Я скривився, але з’їв. Ненавидів далі. Безперервно до наступного приходу слуг. Потім трохи поспав і ненавидів знову. Час від часу прислухався до себе, чи не було в моїх думках чужого? Чи не проліз той слиз у мене? Ні, був тільки я, і я ненавидів далі.

За вісім днів, я рахував за появою слуг, знову прийшов Лавессі. Оглянув усіх, дивився уважно в очі. Я зробив скляний погляд, який бачив у інших слуг на колах.

— О, та ви ідете з випередженням! — зрадів Лавессі, потім підозріливо придивився. Відійшов, повернувся, подивився в очі знову, а потім несподівано прошепотів:

— Я накажу тобі, і ти поїдеш за кордон, привезеш свою Моніку, заріжеш її і зготуєш для мене. Чуєш, Іване Карповичу?

Він упритул дивився мені у очі. У скляні очі слуги, в яких не було жодного живого почуття. Скло. Він усміхнувся, поплескав по щоці.

— Ну ти ж незвичайний у нас, Іване Карповичу, то все незвичайно і іде. Нічого, все буде добре.

З тим пішов. А я далі ненавидів потилицю. Весь час, день за днем, думав тільки про потилицю. Я так затято ненавидів, що перестав рахувати дні. Лавессі приходив іще двічі, здається, був задоволений побаченим. А потім прийшли слуги і почали відв’язувати прооперованих. Вишикували нас і повели кудись. У велику залу на другому поверсі. Там на троні сидів Лавессі й задоволено дивився на нас. Потім заграла урочиста музика. Один зі слуг, що стояв біля Лавессі, закричав: «Слава пану професору!» Всі повторили. Я теж. Всі навколо були щасливі дивитися на професора. Я теж. «Пан Лавессі — наш володар!»

— Пан Лавессі — наш володар! — кричав я зі всіма.

— На коліна! — наказав професор. І всі стали на коліна. По одному на колінах пішли до професора. Перед ним схилялися до землі, цілували кінчики його черевиків. Цілував і я. Він несподівано став черевиком на мою руку, натиснув своєю вагою на пальці. А я цілував його черевик. Лавессі схопив мене за волосся, боляче підняв мою голову, щоб подивитися мені в очі. Я був щасливий, бо я був перед моїм повелителем!

Потім нас відвели кудись, видали сірі однострої. Приїхали вантажівки, у них садовили нових слуг. З розмов я зрозумів, що їх відправляють на роботу на верфі. Мені ж наказали залишитися. Лавессі викликав до себе. Він був із десятком слуг. Показав мені мапу Петрограда і спитав, як би я діяв. Де б накопичував сили, куди би бив в першу чергу.

— Треба захопити арсенали. Озброїти людей, потім атакувати військові частини, віддані владі. Розгромити їх, захопити залізничні в’їзди до міста, щоб не пустити підмоги. Далі вже атакувати, — бубонів я. Показував на мапі, що робити.

— Добре, Іване Карповичу, дуже добре, — усміхнувся щасливий Лавессі. — Тепер ходімо поснідаємо.

У підвалі будинку Лавессі була велика зала, зараз заставлена столами та стільцями. Там сиділо кілька сотень слуг. Інші слуги роздавали їм солодко-жирні кульки розміром із волоський горіх. Такими кульками нас годували весь час після операції. Слуги старанно жували і запивали чаєм. Перед їдою і після їди всі хором дякували панові професору. Той сидів на спеціальному троні, їв смажене м’ясо, запивав вином і тільки головою крутив від задоволення.