— Так, нюхайте, це від глистів, — пояснювали санітари. — Дихаємо, глибоко, дихаємо!
Чоловіки довірливо дихали. На другому-третьому подиху непритомніли. Санітари сильніше прикладали квачик до носа, тримали ще деякий час, потім надягали на руки та ноги кайдани, далі штовхали полицю, вона виявлялася на колесах, зникала у сусідньому приміщенні, натомість приїздила порожня. Санітари відчиняли двері і запускали чергового.
Ми пройшли далі. Великий цех із конвеєром гаків. На ті гаки вішали вниз головою мужиків, і вони їхали до людей із чимось схожим на пістолети, тільки на дротах. Коли конвеєр підвозив тіло, один фабричний брав голову, закидав її трохи назад, а інший приставляв до потилиці пістолет і тиснув на гачок. Чувся удар, тіло смикалося, з потилиці починала цебеніти кров.
— Пневматичні пістолети — моя вигадка. Раніше доводилося користуватися звичайними, тут було дуже шумно, та й численні випадки виробничого травматизму заважали. До того ж у пневматичному пістолеті під тиском висувається бойок, який пробиває потилицю і не вбиває тушу, а знерухомлює її, причому у 99,8 відсотка випадків. Тихо і ефективно, — пояснив Антон. — Ходімо. Чого ти став?
Він аж трохи штовхнув мене.
— Бачиш, як тут тепер чисто? А раніше все у диму було від пострілів, мозок та кров на стінах, жах якийсь. І сировина ж чула постріли, починала нервувати, траплявся безлад, а зараз спокійно все, — пояснював Антон. — Так, тут у нас відбувається злив крові.
Внизу тіла з пробитими потилицями тягнулися конвеєром, бригада робітників заломлювала тілам голови до спини, кріпила шкіряними ремінцями, перерізала горлянку. Починала текти кров, яка збиралася у металевому рівчаку, по якому стікала у отвори в підлозі.
— Бачиш, кров найкраще зливається, поки туша жива. І сировина досі жива, просто перебито нерв, який іде до спинного мозку. Злив крові триває дві-три хвилини, — пояснював Антон. — Ходімо на лінію жіночої сировини.
Ми пішли спеціальним проходом під стелею. Зазирнули в інший зал. Там висіли жінки. З ними вчиняли так само, як і з чоловіками.
— Кров збирається і подається на переробку. Ми проводимо її пастеризування, розливаємо у скляні пляшки і відправляємо до столиці. Це улюблений напій найкращих людей імперії! Він не продається і не має ціни. — Антон помітно захопився своєю розповіддю. — Можна сходити на дитячу лінію, але там така сама технологія. Ходімо далі.
Антон вів, показував і пояснював.
— Після зливання крові вже мертві туші потрапляють на дільницю гоління.
Внизу фабричні голили голови жертв механічними машинками.
— Майже у всіх жіночих туш хороше довге волосся, його використовують для виготовлення перук, у нас є майстри. Також робимо подушки та інше. У чоловічих туш волосся зазвичай коротке, його спалюють. Поголені туші потрапляють до шкіряної дільниці. Тут із них знімають кайдани, далі одрізають голови, які обробляють окремо. Далі майстри з дуже гострими ножами починають знімати шкіру з туш. Наші шкіряні вироби дуже популярні. Людська шкіра досить тонка, знімати її важко. Це досить трудомісткий процес, в якому важко застосовувати механізацію, але ми над цим працюємо. Якщо раніше робітники зрізали шкіру від початку до кінця, то зараз вони роблять дванадцять надрізів, після чого захоплюють шкіру щипцями. Ось бачиш, ці щипці починають рухатися швидше і знімають шкіру з туші панчохою. Це дуже пришвидшило процес і дало змогу вивільнити чимало робочих рук. Але тут іще є резерви. Ходімо далі.
Антон провів мене до наступного цеху.
— Так, як бачиш, зняті шкіри пішли на окрему обробку, а м’ясні туші потрапляють до дільниці розбору. Досвідчені різники з найгострішими ножами розрізають живіт і видаляють тельбухи. Субпродукти, такі як печінка (без жовчного міхура), нирки, легені та серце, відбирають для подальшої обробки. Частина кишок використовується для виготовлення ковбас, а частина утилізується. Після розбору живота з туш зрізають філейні частини м’яса. Далі йде м’ясо на кістці. Ребра рубаються на порційні шматки, хребет видаляється, з нього роблять кісткове борошно, а з гомілок — ґудзики, гребінці та інші вироби з кісток. На них теж є великий попит. У нас високий рівень переробки туш, ідеться десь про сімдесят відсотків. Коли я тільки прийшов на фабрику, цей рівень становив трохи більше половини. Плануємо підвищити рівень переробки до вісімдесяти відсотків за найближчі п’ять років. Думаю, що нам це вдасться, завдяки і вашій допомозі, пане інженере. — Антон заговорив гучно, у нього змінився вираз обличчя.
До нас підійшов якийсь чоловік, теж у білому халаті, тут усе начальство було в білих халатах.
— Пане директоре, це інженер Строссель. Він допоможе вдосконалити нашу систему енергозабезпечення. Я доповідав вам про нього, — представив мене Антон. Він помітно хвилювався. Може, просто боявся свого начальника. — Це директор Фабрики, Микола Володимирович Капустін.
— Доброго дня. — Я трохи вклонився.
— Доброго дня, пане інженере. Як вам наша Фабрика? — спитав директор. Високий, носатий, із владним поглядом.
— Чесно кажучи, я вражений. На жодній російській фабриці я не бачив такого порядку і такої організації справи. Звісно, деякі недоліки впали в очі, я доповім про них панові Антону, але загальне враження дуже позитивне. — Я говорив неквапливо і басовито, як люблять говорити начальники. — Дуже приємно, що зараз, у часи війни, коли досить непросто підтримувати виробництво на належному технологічному рівні, ви не тільки робите це, а й замислюєтеся про те, як покращити виробничий процес.
— Що ж, пане інженере, сподіваюся, ваші поради будуть корисні Фабриці, — сказав директор.
— Докладу до цього всіх зусиль, — відповів я.
Директор пішов, Антон полегшено зітхнув.
— Чорт забирай, та ти артист, — шепнув мені.
Я не відповів. Був занадто приголомшений побаченим. Моє життя дуже багате на зустрічі зі злом. Бачив стільки поганого, що і сто звичайних людей стільки не побачать. Я весь час стикався зі злочинцями та негідниками. Думав, що вже бачив усе і страшнішого нічого не буде. Але побачене тут довело, що я ще не досяг дна пекла.
— А ти добре зображаєш, що замислився, — прошепотів Антон. — Ходімо до мене. Ну, ходімо, не перегравай.
Ми вийшли з цеху і пішли до будівлі заводоуправління.
— І скільки вагонів на день прибуває? — спитав я.
— Десять. Інколи трохи менше, інколи більше, але в середньому десять, — пояснив Антон.
— І звідки беруться ті люди?
— Не люди, сировина, — виправив Антон. — Я не знаю, звідки, заготівлю сировини веде інший заступник директора. На мені ж — виробничий процес на Фабриці.
— І скільки у вагоні людей?
— Приблизно півсотні. Це якщо переселенці. Коли вивозили підривні елементи з Галичини чи під час Великого відходу, коли евакували населення з Волині, приходили вагони і по сто п’ятдесят, і по двісті туш. Але то рідкість, надзвичайна ситуація. Так, зараз я відчиню ворота до майстерні, нехай ваш водій туди заїде, — сказав Антон і пішов відчиняти ворота. Четвер вийшов з авто.
— Що з вами? — спитав Четвер. — Ви аж побіліли весь.
— Не питай, — попросив я.
Антон відчинив ворота, Четвер загнав авто до сараю, де була купа верстатів та довгі полиці, забиті інструментами.
— Це моя майстерня, — похвалився Антон. — Тепер ходімо за мною.
З сараю сходи вели на другий поверх, де був кабінет Антона і ще одна його майстерня. Антон увімкнув платівку. Якась опера. Махнув рукою, щоб я підійшов. — Зараз ми начебто обговоримо ваші пропозиції. До вечора. Потім винесемо у ящику дівчину, сховаємо під сидінням. Я присплю її, щоб не було несподіванок. Виїздити будемо разом. Якщо охорона щось запідозрить, краще спробувати втекти. Бо нас усе одно вб’ють. У вас є зброя?
— І в мене, і у водія, — кивнув я.
— Добре. Якщо все пройде як слід, ви завезете мене додому, а самі поїдете до готелю. За вами стежитимуть. Вночі ви мусите перенести дівчину в інше авто і вивезти до Бахмача. Там я винайняв для неї пансіонат. Потім повернетеся таємно до Конотопа, наче пан інженер нікуди і не їздив. Далі поїдете з міста. Ви залишите мені вісім сторінок пропозицій із підвищення ефективності виробничого процесу. Насправді це мої пропозиції, але я дарую їх вам. Мушу ж чимось пояснити необхідність вашого залучення до Фабрики. Ми вчиняємо так дуже рідко. Ну що, ваша цікавість задоволена? — спитав Антон і подивився на мене. Я стояв, приголомшений, блимав очима. — Що з тобою?