Торговець із гротесковою міною, що мала передавати його бажання догодити покупцеві, промовив:
- Сьогодні День благодійності, крім того, мені сподобалося твоє обличчя, отже, зупинимося на двох доларах.
Натовп присунувся ближче, побачивши, як із задньої кишені вже аж білих на сідницях джинсів Гарольд витягає старий гаманець. Він неквапно відкривав його, а натовп, роззявивши рота, присувався все ближче й ближче. Можна було подумати, що вони зроду не бачили, як хтось щось купує. Для них ця подія мала релігійний смисл, і треба було з тим рахуватися. Професор затамував подих, коли Гарольд простяг торговцеві свої два долари.
- Тепер, - проголосив супроводжуючий, - ти повинен відповісти на запитання.
- Гаразд, - із спокійним, безтурботним виразом обличчя погодився Гарольд.
- Чому ти купив лом?
Хлопець усміхнувся. Він стояв перед цими людьми, вищий і ширший у плечах за будь-кого з них. Стискаючи в кулачиську лом. він закинув його на плече, і натовп відхлинув назад.
- Я купив його, аби розкроїти череп будь-кому, хто до мене полізе.
На кілька хвилин запала тиша: юрба перетравлювала його слова.
- А крім того, - продовжив Гарольд, - там, звідки я прийшов, є звичай вибирати корисні речі.
Секунду натовп думав, а тоді почулося загальне полегшене зітхання. Воно нагадувало гігантське “Амінь!”. Гарольд промовив магічні слова, що хоча б тимчасово перетворили його на такого ж брата, як вони самі. Він сказав, що прийшов звідти, де, так само, як і Мейплвуді, існують звичаї.
9
Кількома годинами пізніше, розпорощавшись із Професором, Гарольд досяг берегової автостради і знов почав голосувати. За два дні він вже перетинав межу штату Флорида. Якщо зважити на стан доріг, просувався він напрочуд швидко. Водії вантажівок підвозили його залюбки, бо він був досить дужий, щоб підмогти щось навантажити, і неагресивний на вигляд. З першого погляду ставало ясно, що Гарольд - своя людина. Останній раз він зупинив машину перед занедбаною військовою базою “Кенл Квнаверал”. У кузові вантажівки лежали дошки та залізні штамповки, що їх водій сподівався продати або виміняти на їжу. З ним Гарольд проїхав останній відтинок шляху до Майамі.
Місто виглядало навіть жалюгідніше, ніж він розраховував. Од великих будинків уздовж Флаглер-бульвару лишились тільки бетонні кістяки, обпалені вогнем і вщент пограбовані. Мовчазні набурмосені люди на вулицях були одягнуті в якесь лахміття. Т-вірус і справді добряче тут попрацював. Раз по раз траплялися мертві тіла. Навіть карликові пальми здавалися зачуханими і якимись утомленими, наче ось-ось мали зів’янути. Пригнічувало те, що на півдні життя таке саме погане, як і на півночі. Але цьому Гарольд нічим не міг зарадити. Він збирався на Есмеральду, де було влаштоване Полювання і де людина мала змогу заробити на хліб.
Острів розташовувався за двісті миль на південний схід від Майамі, неподалік від Куби та Гаїті, і був частиною Багамського архіпелагу. Розпитавши дорогу, Гарольд попрямував у доки. Він сподівався найнятися на яке-небудь судно, аби дістатися Есмеральди. Однак темношкірі рибалки не розуміли англійської і лише хитали головами, коли він намагався порозумітися з ними за допомогою каліченої іспанської.
Витративши на умовляння три дні, досхочу наспавшися на пляжах, не знімаючи, про всяк випадок, руки з револьвера, Гарольд вирішив купити авіаквиток до Есмеральди на ті гроші, яких він іще не торкався з Кін-Веллі. Літаком, на якому він вилетів, колись перевозили худобу.
10
Салон був заповнений. Через прохід від Гарольда сиділо троє чоловіків середнього віку. Двоє весь час піддражнювали третього, “доброго старого Еда”, натякаючи на його бажання стати Мисливцем, хоч він це й заперечував. То був похмурий дядько у картатому, наче в шотландського горця, костюмі. Він мав просте обвітрене обличчя селянина й шапку сивого волосся на голові. Був трохи старший за своїх друзів. Марно намагаючись жартами відбутися від їхніх клинів, він уже починав нервуватися.
Гарольдові швидко набридли їхні балачки, і він подався до невеликого неохайного бару. Від самого Кін-Веллі він майже не витрачав грошей, отож зараз дозволив собі пляшку пива. Вона була вже напівпорожня, коли в барі з’явився “добрий старий Ед”. Глянув на Гарольда і сів поруч. Він теж замовив пиво, раз сьорбнув, а тоді звернувся до нього:
- Сподіваюся, ми там не дуже галасували?
- Мені це ніскільки не заважало, - стенув плечима Гарольд.
- Їм подобається мене підкусювати, - вів далі Ед, - але нічого лихого вони на думці не мають. Ми товаришуємо з дитинства. І всі троє ще й досі живемо за двадцять п’ять миль від Седар Репідза, штат Айова, нашого рідного містечка. Це не абищо, правда ж? То вони нападають на мене, бо я зброєю захоплююсь. На Середньому Заході я став переможцем кількох змагань на швидкість реакції. Звісно, вигравав у машин, а не в справжніх супротивників. Але, як я зрозумів, для змагань у Мисливському Світі однієї реакції мало. То не для мене. Я приїхав сюди як турист.