- Не думай, що їх так легко заробити, - попередила Нора. - За Полювання добре платять, бо воно принаджує туристів і підтримує добробут Мисливського Світу. Одначе рівень смертності серед Мисливців-новачків дуже високий. Щастить, здебільшого, тим, хто займається цим постійно.
- Але ж і вони колись мали починати, як я зараз.
- Теж маєш рацію.
- Я чув, люди з усього світу сюди з’їжджаються, щоб убивати тих, кого навіть не знають. Правильно?
- Так. Незрозуміло, правда? Я натрапила в журналі на одну теорію. В ній ішлося про так званий “синдром Мисливського Світу”, хоча я й не второпала, що воно таке. Чи то про “Мисливський спосіб мислення”. Там було сказано, що загальна жага вбивства виникла внаслідок перенаселення планети.
- Що за безглуздя! Я вважав, світ потерпає від спустошення або недонаселеності, як там воно зветься.
- То якщо порівнювати з чисельністю населення сто років тому. Однак зараз надто багато людей намагаються поділити між собою те, що їм від Землі лишилося. І з кожним роком його стає дедалі менше. Все псується, ніхто не створює нічого нового, грошей ніхто не має, більшість навіть нікуди не їздить. За винятком хіба що Мисливців.
- Отож є сенс стати одним з них. П’ять тисяч і справді шалені гроші. Гадаю, що заради них я не проти і вбити когось. Якщо він іде на це за власним бажанням, так само, як я. Так що я не проти.
- А коли він уб’є тебе? - запитала Нора.
- Мою смерть можна буде списати на професійний ризик.
- Хіба можна називати це професією?
- Аякже! Професія вбивати людей. По п’ять тисяч за штуку. Єдине, тебе теж можуть колись убити. Якщо розважити, не так вже й погано.
Після вечері Гарольд провів Нору додому.
Вже біля дверей вона запитала:
- Не хочеш пожити в мене, Гарольде?
- Я й не сподівався, що ти запропонуєш.
- На готель тобі грошей не вистачить. У мене є ще одна невеличка кімната, можеш жити там. Я дам тобі ключа, приходь, коли захочеш.
- З радістю, - погодився Гарольд. - Я заплатив у готелі всього за один день, отож переночую, мабуть, там, пригляну за своїми речами і ще раз викупаюся. А вже завтра перейду.
- Зайди на хвильку. - Вона дала йому ключа. - Гарольде, мене часто не буває вдома. Ну, ти ж розумієш...
- Не турбуйся, Норо. Що б ти там не робила, я тебе не засуджуватиму. По дорозі сюди я вбив собаку і продірявив одному дядькові плече, а скоро робитиму й гірші речі. Отакі-от справи.
- Не поспішай ставати Мисливцем. Смертність серед новачків і справді дуже висока.
- Однаково треба колись починати.
- Безумовно, - погодилася дівчина, але якось похмуро.
16
Майк Альбані виліз з-за керма свого білого “ламборджіні” з відкидним верхом, помахав рукою гарненькій сусідці з трирічною дитиною у візочку і підійшов до дверей свого будинку. Як звичайно, сторожко вгледівся: хто ж не знає, що родини загиблих Жертв часто мстяться Наводчикам, хоча це й суперечить громадянському й моральному кодексу. Не помітивши нічого підозрілого, він швидко відчинив двері і прослизнув усередину.
Його дружина Тереза дивилася телевізор. Ішов саме “Щоденник марсіанської колонії” - шоу, яке щодня передавалося станцією з Марса; воно приймалося ретрансляційними станціями Землі й показувалося по кабельному телебаченню. Терезу дуже цікавили найменші подробиці повсякденного життя в екзотичних місцях. Вона була невимовно терпляча. Годинами могла сидіти на городі й спостерігати, як ростуть помідори. Хіба ж можна бути терплячішим?
- Ну, як справи сьогодні? - поцікавилась вона.
Альбані гепнувся на стілець. Удома вся його блискуча самовпевненість де й поділася.
- Підвіз хлопця з аеропорту. Якщо він вирішить стати Мисливцем, то, може, візьме мене за Наводчика.
- Чудово. А як там той, що ти йому зараз допомагаєш?
- Джеффріс? - Майкове обличчя трохи пожвавішало. - Сьогодні він узяв вихідний. Каже, що не здатен як слід полювати з нежиттю. А на завтра я придумав чудову засідку. Не хвилюйся, нікуди його Жертва від нас не втече.
- Як він, той Джеффріс, нічого собі?
- Поки що на його рахунку одне вдале Убивство. Однак, як казали, йому просто поталанило, бо куля влучила рикошетом.
Тереза зітхнула:
- Тобі дійсно доведеться самому шукати їх, так?
- Не я ж шукав Джеффріса. Він мене знайшов. Мені доведеться працювати на цих невдах, поки не трапиться хтось, хто доконає і справді гарне Вбивство, тоді ми одержимо додаткову винагороду. Хай то тебе не турбує, гаразд?
Тереза стенула плечима. Альбані налив собі склянку вина. Клопотів у нього вистачало, бо справи йшли до біса погано. Доля відвернулася від нього.