Гарольд не знав, що й казати. Здавалося нечемним розпитувати раба, як він ставиться до свого рабства. Було б цілком природно, якби він відчував стид. Але нічого подібного Чарльз, начебто, і на гадці не мав. Так само й Альбані.
- В такому місці без рабства не обійтися, - промовив Майк. - Наші громадяни тільки те й роблять, що розважаються або шукають нових розваг. Отож для справжньої роботи просто не вистачає людей, нема кому підтримувати існуючий лад. Важко знайти бажаючих навіть на різні посади в місцевому уряді. Більшість його членів - теж раби. Рабство - єдиний спосіб примусити людей займатися серйозними речами, такими як охорона здоров’я і будівництво.
- Ну й ну! - тільки й вимовив Гарольд.
- Рабовласництво - чудова система. - додав Чарльз. - Можна скільки завгодно ризикувати й розважатися, не боячись, що тебе спіткає якесь лихо, хіба що вбити можуть. Найгірше, що може трапитись - просадиш усі гроші і будеш змушений заробляти на життя.
- І навіть тоді, - зауважив Альбані, - це не назавжди. Починають раби, звісно, з найбруднішої роботи, чистять свинарні або добувають у копальнях сіль. Але якщо хоч трохи повезе, можна піднятися по адміністративній лінії. Раби - члени адміністрації - заробляють дуже пристойно, бо, як ти можеш собі уявити, самі визначають собі оклади, будучи Урядом. Отож державний раб може швидко себе викупити.
- Як на мене, все це дуже дивно, - признався Гарольд. - Хоча де в чому воно не позбавлене сенсу. Єдине, чого я не можу второпати, навіщо забезпеченим людям ризикувати, беручи участь у Полюванні?
- Треба мати особливий склад розуму, аби зрозуміти, - сказав Альбані. - Може, поживши тут якийсь час, ти відчуєш усю його принадність. Багато хто вважає, що бути добрим Мисливцем краще, ніж бути добрим ким завгодно іншим.
- А що потрібно, щоб стати добрим Мисливцем?
- Міцні нерви та везіння. Тут нічого не варті будь-які із псевдовійськових дурниць, таких як вміння добре користуватися зброєю, прослизати кудись непоміченим, швидка реакція тощо. Найголовніше в Полюванні - жити серед небезпек своїм звичним життям.
- У вас тут, мабуть, повно справжніх насильників.
Альбані це не сподобалося:
- А от і ні. Полювання, швидше, цікаве тонкою інтроверсією.
- Переконали ви мене чи ні, однаково треба все добре обміркувати, - сказав Гарольд.
У протилежному кутку задзеленчав телефон. Слухавку взяв Чарльз. Сказав кілька слів, тоді підкликав Альбані. Той пішов до телефону, швидко про щось побалакав і повернувся на місце.
- Я б із задоволенням продовжив нашу дискусію, - промовив він, - однак справи не чекатимуть. - Він глянув на наручний годинник. - Рівно за двадцять хвилин я маю вже бути в засідці. Але якщо вам по дорозі, можу підкинути.
- А де та засідка? - Гарольд запалив ще одну Майкову сигарету, в голові у нього прояснішало, і на все було наплювати.
- О, це за містом, на Катрананзьких висотах, неподалік від Тюльпанового палацу й Зоопарку. Дуже мальовнича місцевість, якщо ти там ще не був.
- Їдьмо! - погодився Гарольд.
19
Пурпурове західне сонце, що проглядало крізь хмари, зробило білосніжні будинки Есмеральди рожевими. Сідаючи в машину поряд з Альбані, Гарольд почув шурхіт пальмових крон від вечірнього бризу на Океанічнім бульварі Чудового золотавого вечора, їдучи обсадженим пальмами бульваром, навряд чи замислюєшся, що робитимеш, діставшись на місце. Головне - їхати; однаково, куди приведе тебе дорога: на весілля чи на поминки.
Свіжий вітер з моря пахнув сіллю та йодом, трохи смерділо водоростями, що їх понамивало водою, і вони купами гнили на пляжах. Альбані вів машину впевнено, але без зайвої хвацькості, на захід біло-рожевими, тинькованими передмістями Мальдорадо та Інчбурга.
Виїхавши за місто, вони звернули з автостради на дорогу, що піднімалася до Ланширських висот. Проминули дороговказ “До Зоопарку”, за яким почався невеликий ліс. Вони піднімалися вгору, і повітря дедалі холоднішало, раптом їхнім очам відкрилася панорама рівнинної Есмеральди: розкидані на зеленому тлі пасовиськ ферми, що тяглися аж до блискучої гладіні моря.
Альбані біля входу в Зоопарк загальмував.
- Можете виходити. Зоопарк і справді дуже добрий. Єдиний на весь Карибський басейн з дикими звірами. До міста звідси йде автобус.
- Мені-то подивитись хочеться, але іншим разом. Ви не проти, якщо я із вами? Зроду не був у засідці.
- А що, поїхали, буду дуже радий.
Альбані проїхав іще трохи й звернув на ґрунтову дорогу. Не розрахована на такі шляхи машина немилосердно шкребла дном по горбах. Якось дотягши до повороту, Альбані зупинився, вимкнув запалення і увімкнув сигналізацію.