- Далі доведеться йти пішки, - повідомив він.
Вузенькою стежкою вони пішли до лісу. Там вони змушені були продиратися крізь густі зарості підліску, поки не опинилися на самому гребені гори, з якої відкривався вид на дорогу стома футами нижче. Перед ними на краю урвища стояла якась подібна до великого ковша дерев’яна конструкція, вщерть | заповнена величезними каменюками. Під ковшем видніло щось схоже на платформу з розташованими унизу зубчастими коліщатками, певно, якийсь механізм.
- Крутнувши ручку, всю цю купу каміння можна скинути на дорогу, - сказав Альбані. - Тонкий розрахунок, правда? Мої помічники спорудили її тут ще кілька місяців тому. Люди вистежують одне одного на звичних маршрутах. А добрий Наводчик повинен передчувати події.
- Що ж має трапитись? - запитав Гарольд.
- Скоро цією дорогою їхатиме машина. В ній сидітиме Жертва - містер Готтшафт з Мюнхена. Людина незмінних звичок. Каміння посиплеться перед його машиною, перетинаючи шлях. Готтшафтові доведеться вийти. Поки він зорієнтується, Мисливець - такий собі містер Скотт Джеффріс, на якого я працюю, - заздалегідь зайнявши на дорозі вигідну позицію, прошиє його кулями.
- А чи не надто все складно? Хіба не легше впіймати його якось простіше? - здивувався Гарольд.
- Атож, - зневажливо подивився на нього Альбані. - Такі засідки, як ця - традиційні. Також завдяки їм не відпадає потреба в Наводчиках. А тепер нам лишилося перевірити, чи все гаразд.
З кишені жакета Альбані витяг портативний радіоприймач і висунув довгу антену:
- Містере Джеффріс, ви на місці?
Радіо затріщало.
- Так, я тут і готовий, - високим збудженим голосом відповів Мисливець.
Альбані поглянув на дорогу:
- Так, він з’явився саме тоді, коли ми розраховували.
З такої висоти срібна машина, в якій наближалася Жертва, здавалася дуже маленькою. Альбані нахилився вперед, тримаючи руку на важелі механізму. Гарольд стояв за кілька футів від нього, спостерігаючи за цією сценою. Краєчком ока він раптом помітив якийсь сполох позад себе. Блиснуло десь на порослому лісом схилі трохи праворуч від них. Гарольд обернувся. Знов сполох. А тоді він помітив, як щось мов тінь рухається серед дерев.
Гарольд не знав, хто то і що це може означати, але зненацька весь напружився, кров застукала йому в скронях.
- Лягай! - закричав він і збив Альбані з ніг. Долею секунди пізніше пролунав звук пострілу потужної рушниці. Куля влучила в камінь, біля якого щойно стояв Альбані.
Гарольд почав підводитись. Альбані смикнув його назад. З однаковими інтервалами пролунали ще чотири постріли. Звідкись ізнизу долинуло ревіння мотору, поволі воно дужчало, а тоді почало притишуватися, аж поки стихло зовсім; машина проминула засідку.
- А тепер що ми робитимемо? - розтягнувшися на землі, поцікавився Гарольд.
- Будемо чекати. Ясно, що десь тут у лісі ховається Наводчик. Він не мав права так у нас стріляти. Так взагалі-то не роблять, з професійної точки зору це просто неввічливо.
- Хіба ти не можеш стріляти у відповідь?
- Не ношу з собою зброї. Наводчикам не дозволяється. А навіть якби я її й мав, однаково не став би порушувати правила через якогось недоука, що до неї вдався. Просто будемо лежати. Скоро сюди підніметься Джеффріс, і Наводчик забереться.
- А він не спробує вбити Джеффріса?
- Та, звісно ж, ні Наводчикам не дозволяється вбивати Мисливців.
За кілька хвилин на гору виліз Джеффріс, тримаючи рушницю в руках. Цей невисокий чоловік мав обличчя кольору слонової кістки, напомаджене чорне волосся, маленькі вусики та родимку над верхньою губою.
- З вами все гаразд, Альбані? - запитав він.
- Та, наче, нічого. Однак мене, без сумніву, вистежили. І навіть гірше, передбачили мої дії. Мої, Альбані! Відверто кажучи, я морально знищений.
- Не беріть дуже до серця, друже, - заспокоїв його Джеффріс. - З ким не буває.
- Та я ж зірвав ваше Вбивство, - ламаючи руки наполягав на своєму Альбані.
- Не думайте про це. Щось у мене сьогодні нема настрою для Полювання. Мій лікар каже, що я надихався кордіту. Отож, не звертайте уваги. А це хто?
- Друг. Містер Гарольд Ердман з Америки. Він урятував мені життя.
- Молодець, - похвалив Джеффріс. - Мені б не хотілося вас втратити, Альбані. Не так багато лишилося нас, представників старої гвардії. Треба повертатися. Підстрелимо його наступним разом, згода, Альбані?
- Можете не сумніватися.
- Дзвякніть, коли вигадаєте щось новеньке. І якщо можна, у місті. Мені зовсім не до вподоби лазити по цих горах. Радий був познайомитися, Ердмане, - Джеффріс повернувся й почав спускатися схилом.
По дорозі до міста Альбані мов води в рота набрав. Лише загальмувавши біля дверей “Естрелли”, промовив: