- Гарольде, ти дуже мене виручив. Як ти дізнався, що він там ховається?
- Мабуть, я помітив, як відбивалося світло від його оптичного прицілу.
- Але з такої відстані! - Як ти догадався, що то він? Ну, гаразд. У тебе чудова реакція. В нашій грі ти будеш переможцем. Слухай, хочеш піти на прийом завтра ввечері?
- На прийом? - перепитав Гарольд. - До кого?
- На Ювілейний Мисливський бал. Його дають раз на рік перед самими; Сатурналіями. Потрапити до списку запрошених майже неможливо. Звісно, на нього приходять всі Мисливці, а також, як завжди, кіношники, рок-зірки, сенатори й так далі. Буде про що розповісти друзям.
- Планів на вечір у мене ніяких... - почав розмірковувати Гарольд, - А подружку можна з собою взяти?
- Звичайно, - Наводчик витяг бумажник і дістав запрошення для двох осіб. - Це в Мисливській Академії. Приходьте о десятій. Саме тоді починається найцікавіше.
20
Рейс 461 із Атланти запізнювався вже майже на годину, і Лувейн мало не кипів від злості. Зараз він з головою занурений у Полювання, що, як він і передбачав, висмоктує з нього всі соки, а кузина Джекінс - студентка останнього курсу Беннінгтонського університету - в останню мить вирішує приїхати на канікули до нього!
Візити Джекінс завжди припадали на найнезручніший час. Минулого року вона також вирішила в останню хвилину, і Лувейн знав напевне, що вчинила так, аби він зайвий раз пометушився, спішно домовляючись про кімнату для неї; тоді це вибило його з колії, і Вбивство вийшло таке неоковирне, що його критикували не лише газети, а й звичайно співчутливе “Мисливське Шоу”, телепрограма, в якій сам Ведучий Гордон Філакіс назвав його мимовільною вівісекцією, додавши, що Лувейн показав грацію кобили, що падає на крота.
Так воно й було, бо той чоловік носив окуляри з товстими скельцями, а Лувейн спробував зрубати на скаку йому голову шаблею, однак той помер лише через те, що Мисливцева кобила перелякалася й упала на Жертву. Лувейн не любив згадувати той випадок. Відтоді почалися його невдачі.
Він спершу подумав, що можна було б послати в аеропорт замість себе Сузера, свого Наводчика, але Джекінс, може, образиться і поскаржиться його матері. Мати Лувейна, що після чоловікової смерті сама-одна жила в Шароні, штат Коннектікут, успадкувала все родинне майно, і син повністю від неї залежав.
Сара Добрей заперечувала проти самої філософії Мисливського Світу. Вона неодноразово казала, що вбивати одне одного мають лише бідні, тоді як життя багатих - надто велика цінність, аби їх приносити в жертву. Одначе Лувейн як ліберал був упевнений, що будь-хто має право вбивати кого завгодно, багатого чи бідного, однаково.
Найкращою подругою Сари Добрей була Еллен Джоунз, мати Джекінс.
Якщо вдома дівчина розкаже, що він був надто заклопотаний Полюванням, аби самому її зустріти... Ну, може, й нічого не станеться, але навіщо ризикувати такою важливою річчю, як гроші?
Отож він сидів у диспетчерській аеропорту, одну за одною палячи сигарети, аж поки в ясній блакиті карибського неба з’явився літак; він знижувався, залишаючи за собою темний шлейф вихлопів.
Аж ось і Джекінс. Двадцятирічна тендітна дівчина середнього зросту з коротким, модно підстриженим чорним лискучим волоссям, гарненьким личком і тонкими малиновими вустами.
- Лувейне, любий, яка краса! Мені страшенно кортіло тебе знов побачити!
Не те щоб вона дуже любила Лувейна, просто їй завжди подобалося в Мисливському Світі, особливо під час Сатурналій, до того ж кузен мав прекрасну квартиру якраз біля Центральної площі.
- Який я радий, Джекінс! - Він завжди називав її лише повним ім’ям. - Якщо ти не проти, люба, то ми одразу ж поїдемо додому. Розумієш, я саме зараз полюю... Твій багаж привезуть.
Тридцятичотирьохрічний Лувейн Добрей був чоловіком середнього зросту, мав попелясте волосся й тонкі, майже непомітні брови. Його батько, удачливий біржовий маклер з Нью-Хейвена, штат Коннектікут, облишивши справи, став відомим на Есмеральді Мисливцем, що мав на своєму рахунку дванадцять убивств до того, як якийсь турок-новачок, перевдягнений офіціантом, не прибив його автоматною чергою до візочка з закусками.
Лувейнова мати Сара, світська дама, яка пишалася тим, що в її жилах тече одна восьма ірокезької крові, лишилася в Шарові заправляти сімейними фінансовими справами та утримувати крамницю старожитностей; вона завжди прагла цим займатися. Лувейн мав чудове помешкання в Есмеральді і невелику віллу за містом. Йому було доступне все, про що лише може мріяти чоловік, крім задоволення від добре виконаної роботи.