- Маю бігти, - сказав Джекінс.
- А мені з тобою можна?
- Ні, побачимось пізніше.
- Ну візьми, Лувейне! Я так давно тут не була і мені так приємно буде побачити, як ти полюєш. Може, я принесу тобі щастя.
- Зовсім навпаки, - заперечив Лувейн. - Присутність жінки на Полюванні - погана прикмета. Коли повернуся, я тобі все докладно розповім.
І він поквапливо відсторонив її від дверей. Джекінс ніколи не бачила його таким знервованим. Якщо його теперішнє Вбивство знов виявиться неохайним, настрій у нього зіпсується остаточно. Чоловіки майже всі такі
21
Лувейн зустрів Сузера у кав’ярні Блейка в районі Акваріуму. Той вибачився за затримку, пояснюючи, що Жертва, містер Фред С. Гарріс з Самміта, штат Нью Джерсі, проваландався з обідом довше, ніж передбачалося, а тоді сплутав усі його карти, повернувшись до готелю подрімати. Щойно Гарріс знову з’явився, свіжий і виголений життєрадісний коротун з тоненькими вусиками, що вже починали сивіти.
- Де він зараз? - запитав Лувейн.
- У книгарні на тому боці. Він заглядає туди щодня. Хоча книжку купив лиш раз.
- Яку?
Витягши з кишені штанів блокнот, Сузер повідомив:
- Біблію Мисливця 2091 року видання.
- Символічно, правда? Як він озброєний?
Сузер перегорнув сторінку:
- Має при собі “Руджер Редхок ДА” 44 калібру в мексиканській шкіряній кобурі під пахвою й “Таурус” 85 моделі, калібр 38, на стегні. До лівої ноги також прив’язаний довгий мисливський ніж.
- Все ти знаєш, Сузере, нічого не скажеш. Може, ти навіть дізнався, якого кольору в нього труси?
Сузер погортав сторінки блокнота:
- Мабуть, я десь-таки записував.
- То байдуже, - сказав Лувейн. - Як він стріляє?
- Заплющує очі й натискає гачок.
- Приємно чути, - зауважив Лувейн, але враз спохмурнів. - Однак іноді таким стрілкам щастить.
- Тільки не цьому хлопцеві, - заперечив Сузер. - Він - найбільша ходяча смерть, яку я коли бачив. Вбивство, яке тільки й шукає, де б статися. Пропоную План А, пряме наближення. Одразу, коли він вийде з книгарні, йди за ним. Нехай він тебе побачить вже біля Фейрфаксу. Тоді він заверне в провулок між Софріто та Мейн, куди виходять задні двері Шульцевої їдальні. Він думатиме, що зможе тебе там застукати. Саме там ти застукаєш його.
- Гарне має вийти Вбивство, - промовив Лувейн, звертаючись, швидше, до себе, ніж до Сузера.
- Все буде на твою користь, - вів далі Сузер. - Чудовий вузький провулок, світло прожектора, що битиме просто йому в вічі, й та маленька несподіванка, що чекає на нього біля дверей. Усе й справді розраховано до дрібниць. Яку ти використаєш зброю?
- “Вілді”, - сказав Лувейн, витягаючи автоматичний пістолет з-під пахви. - Він важкуватий - 51 унція, ствол шість дюймів, і відстовбурчує мою спортивну куртку, але стріляє до біса точно й має чотирнадцять зарядів у обоймі
- А які в тебе набої?
- Дев’ятиміліметрові “вінчестер магнум”, а також я беру “сміт і вессон” 59 калібру про всяк випадок.
- Правильно, треба мати щось про запас, - погодився Сузер. - Глянь-но, він уже виходить!
Фред С. Гарріс вийшов з книгарні й швидко попростував по Мейн-стріт. Вихопивши з кобури “вілді”, Лувейн затис його в руці і вислизнув з кав’ярні Він поспішав, аж поки опинився футів за двадцять від Гарріса, тоді притишив ходу. Приємно було відчувати в руці “вілді” - міцну, надійну зброю. Лувейн подумає, що на кінці його - певна смерть. Зняв пістолет із запобіжника й загнав патрон у патронник. Гарріс якраз був перед очима, хотілося вистрелити, але було рано, надто багато людей навкруги, за попадання в перехожих суворо карали.
Тепер Гарріс його помітив і витяг зброю, але йому незручно було з неї скористатися, отож він продовжував іти, вже поспішаючи, а тоді припустив бігом, так що його біле волосся розвівалося на вітрі; він петляв, мов заєць, аби між ним і Лувейном завжди лишалися люди. Лувейн теж біг, відчуваючи, як стугонить у скронях, як посилено виділяється адреналін і розноситься по всьому організму, як то буває у найвирішальніші моменти, коли весь світ навкруг тебе начебто завмирає і ти здаєшся собі безсмертним.
Гарріс завернув у провулок, саме так, як і казав Сузер. Сузер розкусив Гаррісів план. За ним, треба було заманити Лувейна в цей провулок, а тоді заскочити через задні двері до їдальні Шульца. В них був зроблений отвір, якраз достатній для того, щоб просунути в нього дуло. Самі двері були обшиті сталевими листами. Гарріс гадав, що під прикриттям сталевої броні він напрочуд легко підстрелить незахищеного Лувейна в провулку. Цю ідею йому, мабуть, продав якийсь дурнуватий дискваліфікований Наводчик. Краще вже заплатити гроші, але мати найкращого.