Зразу після заходу сонця продавець висадив його на перехресті доріг на південь від Честертауна серед вижатих полів і миршавих сосен. Гарольд вирішив десь притулитися на нічліг, бо зупиняти машини вночі було не варто. Вечір був теплий, Гарольд повечеряв смаженим м’ясом, випив води з фляжки. Він розшукав захищену від вітру невеличку улоговину, непомітну з дороги. Не варто привертати до себе увагу.
Але його все ж таки помітили. Вже смеркалося, коли над краєм його схованки з’явилися троє з собакою. Двоє мали бороди. Невисокі, виснажені, вони понасували свої капелюхи на самі очі. а вдягнуті були у щось сіро-брунатне й безформне. Третій з їхньої компанії буя високий і огрядний, навіть більший за Гарольда. Мав на собі сині потерті джинси й вицвілу пілотку часів громадянської війни. Якась неприродна крива усмішка надавала його обличчю страшного й трохи божевільного виразу.
Собака був схожий на гончака, весь у білих та чорних плямах. Побачивши Гарольда, він ошкірився, але голосу не подав.
- Спокійно, Ділсі, - сказав чолов’яга в пілотці. - Нічого поганого він вам не зробить, містере, його справа - полювання на птахів.
- Симпатичний песик. - промовив Гарольд. Він сидів спиною до дерева, рюкзак лежав біля його ніг.
- Вперше в наших краях? - поцікавилася пілотка.
- Так. Я з півночі, з-за Кіну.
- Збираєшся тут залишитися?
- Йду на південь, - відповів Гарольд.
- Нічого ти там не знайдеш. Відтоді як там похазяйнував Т-вірус
- Чув-чув, - підтакнув Гарольд.
Двоє валися на землю з обох боків від нього на відстані футів у п’ять. Чоловік а пілотці сів навпочіпки навпроти.
- А, може, ти збираєшся до Флориди, щоб найнятися ловити рибу? - запитав він.
- Може, й так.
- Забудь про це. Риба там уся здохла, навіть вода смердить. Колись можна було заїхати досить далеко на південь й жити з землі. А тепер ні, можеш мені повірити. Те ж саме можна робити й тут. Приєднуйся до нас. Це - Карл, а то - його брат Дейн. Я - Тег Сандерс.
- Радий з вами познайомитись, містере Сандерс. Мене звуть Гарольд Ердман. Дякую за пропозицію, але вважаю, мені краще податися далі на південь.
- Як собі знаєш, - сказав Тег. - Вже пізно, отож будь такий ласкавий, кинь нам свій рюкзак і виверни кишені, ми візьмемо те, що нам треба, й підемо собі. Одяг можеш залишити. Ну, як тобі такий варіант?
- Дуже люб’язно з вашого боку, але справа в тім, Тегу, що в мене не так-то й багато речей, і всі вони мені потрібні.
Тяг, похитавши головою, зітхнув:
- Всі так кажуть. Їм самим усе потрібно! Але мені й моїм хлопцям теж без цього не обійтися.
- Вам доведеться скористатись чиїмсь іншим добром.
- Мені здається, - вів далі Тег, - що нас тут троє проти одного, навіть якщо ти такий здоровий Гадаю, я повівся досить благородно, запропонувавши залишити тобі одяг і життя. Правда, хлопці? Але деяким людям бракує вихованості. Тепер е лише два виходи: або ти тихо-мирно віддаєш нам свій рюкзак і вивертаєш кишені, або ми робимо це замість тебе.
Брати підсувалися ближче. Гарольд підвівся. У сутінках тьмяно блиснув “сміт і вессон”, якого він тримав у руці.
- Ні. Я робитиму те. що вважаю за потрібне, а ви - своє. Це найкраще з того, що я можу вам запропонувати. А тепер піднімайтеся й забирайтесь геть.
Тег із братами трохи відсунулися. Та зброя їх, здавалося, не дуже зацікавила.
- У наш час кожний, - процідив Тег, - має зброю, однак ні в кого нема набоїв. А в тебе. Герольде, вони є?
- З’ясовувати краще не пробуй.
Тег засміявся:
- Чорт забирай, який він агресивний! Що більше погроз, то менше зарядів. Ділсі!
Собака кинувся на Гарольда. Пролунав постріл, куля влучила йому в груди й збила з ніг. Ділсі качався по землі й скавучав, аж поки Тег став навколішки й перерізав йому горлянку складаним ножем.
- Бідний старенький Ділсі, - промовив Тег, підводячись і витираючи лезо об траву. - На ньому ми перевіряли наявність патронів. Ти перший, хто їх мав і наважився використати. В тебе ще є чи то був останній?
- У мене їх стільки, скільки треба, - незворушно відказав Гарольд.
- Тоді ми, звісно, забираємося. Ти ж не стрілятимеш нам у спину, чи не так? Отож, хлопці, розвертаємось і тихо-мирно йдемо. Згода, Гарольде?
Цієї миті Тег раптом розвернувся й кинувся на Гарольда, низько тримаючи руку з ножем, щоб завдати смертельного удару. Той чогось такого і чекав. У штаті Нью-Йорк теж волоцюги водилися, хоча їх було не так уже й багато - грабувати нічого було, - але всі знали, що просто так вони від свого не відступаються. Бандити гадали, що звичайні громадяни не люблять стріляти, навіть маючи зброю в руках, і коли нападали на озброєну людину, то розраховували на її нерішучість. Гарольд, коли Тег кинувсь із гиканням на нього, вистрелив йому в плече, відчувши сильну віддачу своєї “сорокчетвірки”. Брати заскавучали, неначе він влучив не в Тега, а в них, і кинулися навтіки. Волоцюга закрутивсь на місці й від різкого болю впав. Але швидко підхопився й побіг услід, за братами.