- Ага, ви прибули саме вчасно для великої потакави, - промовив один із представників місцевої влади, виступаючи з натовпу, аби їх привітати.
- Чудово, - сказав Гарольд, - Та що таке потакава?
- Потакава, - охоче пояснив той, - то давнє індіанське слово для Дня благодійності В такий день, згідно з давніми традиціями нашого племені, можна купити будь-що за півціни.
- Отже, ми й справді дуже вчасно, - зауважив Гарольд.
- Ми завжди раді покупцям-чужинцям, - запевнив представник влади, - Ваша поява - честь для нашого села.
- Начебто і справді гарні люди, - зауважив Гарольд, коли через якийсь час вони з Професором уже відпочивали в затишному місцевому готельчику. Вони наїлися смачної печеш з опосума, вугрів і окри7 - фірменої страви тієї місцевості.
Місто звалося Мейплвуд8 , а готель - “Мейплвудський заїзд”. Кімната ж, в якій вони зупинилися, носила назву “Мейплвудської зали”.
- А дошки соснові, - звернувся до Професора Гарольд, постукуючи кісточками пальців по дерев’яній стіні.
- Не має значення, - відказав той. - “Мейплвуд” не означає якогось виду деревини - в даному випадку кленової, - а навпаки, є ім’я абсолютно протилежної єдності, а саме, цього міста.
- Мені ще треба вчитися і вчитися, - сказав Гарольд. - Що далі робитимемо?
- Наскільки я зрозумів, від нас чекають якоїсь покупки, - висловив припущення Професор.
- Ну, те це неважко.
- Головне, придбати те, що треба, інакше вони образяться.
- До якої міри? Так, що зможуть убити?
Професор стенув плечима:
- Чом би й ні? Подумаєш, смерть, велике діло! Та й кого цікавитиме доля якогось чужинця?
- Тоді, - вирішив Гарольд, - ходімо купувати те, що треба. Як гадаєте, що то може бути?
- Ту річ вони щороку міняють, - сумно озвався Професор.
Саме тієї миті до кімнати засунулася голова вже знайомого їм чоловіка.
- Час робити покупку, - широко посміхаючись, повідомив він.
Гарольд з Професором підвелися й слідом за ним пішли до яскраво прикрашеного супермаркету. Їхній супроводжуючий був при повному параді: за племінними звичаями він одягнув дорогий вовняний жакет, штани фірми “Гомофілія Голлівуд” і черевики виробництва славнозвісної “Том Мак-Кенн”. Такі і речі одягали у великих містах впливові бізнесмени, виконуючи незрозумілі тепер таємничі доручення тоді, коли ще існували на світі ті великі міста.
Втрьох вони зайшли до супермаркету. Полиці там були геть порожні. Спершу Гарольд здивувався, однак Професор нагадав йому, що вони беруть участь лиш у ритуалі купівлі. Справжні товари не тут, а надворі, де їм доведеться робити вибір між смертю й життям.
За супермаркетом розташувалися ряди невеличких наметів, як на східному базарі. На зразок індіанських, вони були зроблені з штучник оленячих шкір, напнутих на металеві каркаси, розмальовані під дерево. Перед кожним сидів, схрестивши ноги, його власник, а поруч крутився хтось із членів сім’ї - жінка, син чи дочка, готові в будь-яку хвилину допомогти обслужити покупця; за давньою індіанською традицією до покупців стовклися з великою повагою.
На маленькик столиках перед наметами буяв купами навалені речі, що, як зауважив Гарольд, дуже відрізнялися від тих, які продавалися а універмазі містера Сміта в Кін-Веллі. Містер Сміт, наприклад, не виставляв на продаж битих електролампочок, а тут їх була ціла купа. Інший намет-крамничка. пропонував лише понівечені меблі, ще один - потрощену порцеляну. Була також ціла крамниця якихось клаптів розмальованого полотна, а ще - безнадійно поламаної сільгосптехніки.
Гарольд усвідомив, що на цьому ринку нема жодної цілої або хоч якоїсь придатної для вжитку речі - все тут, за словами Професора, було “символічне”. Та однаково від них чекали покупки. Тож якої?
Хлопець зморщив чоло. Чом би Професорові не вибрати самому? Він людина освічена, повинен знатися на таких речах.
Поглянувши на Професора, він зрозумів, що його сподівання марні. Обличчя старого промовляло: “Вибери ти”.
Гарольду був знайомий той вираз обличчя. Погляд раба, що означав: “Я надто боюся вибирати, то вибери за нас обох”.
Несподівано для себе Гарольд обернувся, простяг руку до першого-ліпшого намету і витяг із купи речей трохи погнутий залізний лом десь футів три завдовжки.
- Скільки за нього? - запитав супроводжуючого.
Той звернувся до торговця якоюсь незрозумілою Гарольду мовою. В цьому містечку вільно користувалися власною говіркою нарівні із загальновживаними іспанською та англійською.