До десерту гнів википів, і Беатріс увімкнула музику. Церемонії переходили в ритуали: спершу ми віддалися гальванічному ритму майже шлюбної ночі — зеленої, наче незріле манго. Потім усе стихло; дозрівав місяць, готовий впасти з неба на землю. Ми потрапили до невагомих обіймів часу, сповнених королівських мрій, можливих лише за умови, що не заснеш. Усе менше слів лунало у квартирі Беатріс. Скоро їх узагалі не лишилось — поміж пізнім дзенькотом бокалів і примарного сміху, що долинали з вулиці, та під час бездоганної прози, що протискалася поміж пісень, місце було лише для архаїчної мови: неспішність і придих, торкання і погляди, приховані заохочення, заклики, знаки, опір і контрнаступ, мовлення, що шепотіло ніби в чеканні на Мову; невдовзі залишилася тільки тверезість сп’яніння. Мені почулося, як розбився бокал, що його чиєсь тіло (певно, моє?) скинуло в ритмі танцю. Потім зник час — отака вона, справжня ніч.
Що мало статися, сталось: господиня запропонувала покохатися — можливо, це був лише натяк або, навпаки, вимога, я вже не пригадаю. «Але не тут, — уточнила вона. — Тут Христос. Ходімо». Розвернувшись, вона попрямувала до спальні. Мусімбва зробив кілька кроків за нею, мов загіпнотизований цуцик. А я навіть не зрушив із місця. Тоді він зупинився, озирнувся на мене й збагнув, що було в мене на думці.
— Друже, не варто робити дурниці. Тільки не зараз. Ходімо. Нарешті ми побачимо істинне обличчя кубістського янгола. Перемалюємо цей клятий портрет. Нарешті дізнаємося його справжнє ймення: Михаїл, Джабраїл чи Люцифер. Друже, на нас чекає фантастичний threesome[23]. Ходімо!
Але я заперечливо похитав головою й сів на знак того, що відмовляюся остаточно. Якусь долю секунди Мусімбва вагався, а потім тоном, де відчувались і батьківська турбота, і серйозна загроза, мовив:
— Фею, жінки іноді дарують тому, хто пришвидшує події, але ніколи — тому, хто свідомо втрачає нагоду.
— Навіть Рокко Сіффреді?
— Навіть йому.
— А Роберт Муґабе?
— Йому також.
— О, згадав! ДСК!
— Гарна спроба. Але ні. Ти б іще Талейрана згадав[24].
Після чого Мусімбва вирушив по свою долю до спальні Беатріс, а я залишився у вітальні, мляво розлігшись у кріслі, п’яний і трохи сумний; я думав про те, що не знаю про Талейрана нічого, крім того, що міністр страшенно кульгав і йому приписували диявольську клепку; так минуло кілька хвилин, я змінив думку, вирішив доєднатися до них, але гордощі тримали мене на місці; смішно, ба’ навіть ганебно було приймати подібне рішення — рішення, яке вимагало залучення моєї честі й мого слова, а своє слово я вже сказав; тож я не зрушив з місця, і вже за секунду з чіткими інтервалами — але жодного разу потрібної миті — почали долинати стогони Беатріс та скрикування Мусімбви, з чого я зробив висновок: преамбула розпочалася; далі я чув лише кректання Беатріс, і уявляв, як її плоть (точніше, могутні стегна) душили Мусімбву, хоча час від часу йому вдавалося виймати голову із ярма, вдихати на повні груди і знову пірнати в невідоме, до глибоких рідин Беатріс, які він ретельно вилизував — усе це відбивалося луною в моїх вухах та віддзеркалювалось у моїх очах: їхні тіла терлись одне об одне, їхні стогони ставали дедалі коротшими й більш уривчастими, піт кристалізувався на їхній шкірі — авжеж, я мимоволі бачив все це, хоч і казав собі, що мушу боротися, що треба оговтатись і подумати про щось, що відволікло би мене від звуків, які долинали зі спальні; певно, моя рішучість викликала реакцію в моїх друзів, бо варто було мені почати шукати тему, в якій би мій розум спочив, як Беатріс голосно застогнала, Мусімбва захекав, ліжко заскрипіло, тіла бились одне об одне, мов капці; дідько, подумав я, почалося; з тієї миті я намагався зосередитися, знайти питання, яке б мене розважило, захопило, але моя тактика не працювала, усі завіси, якими я відгороджував свою тямку, рвалися, мов папіросний папір, об гучні персоналії Беатріс (яка вже неприховано кричала на ґвалт) і Мусімбви (який мовою лінґала видавав якісь сороміцькі вірші, з яких я вгадував хіба кілька слів, що ним він же мене і навчив: Nkolo, pambola bord oyo. Yango ne mutu eko sunga mokili...[25]); що ж, незлецьки вони завелися, міркував собі я, добрий ритм, не монотонний, різноманітний і водночас цілком зрозумілий; дідько, ти маєш себе взяти в руки, Дьєґане, відірватися від цих звуків — почитай щось, зверни увагу на якусь книжку; і я одразу вирішив розгорнути «Лабіринт жорстокості», загубитись у ньому, тобто знайти в ньому притулок, та я миттю відмовився від цієї ідеї, адже то була б марна справа: читанню заважало би шарудіння, яке не вщухало, навпаки, ставало гучнішим; то було шарудіння фізичного кохання, спів юних і сильних тіл, то був гул машинного відділу шаленого сексу — і я його чув, авжеж, я чув цей гул, чув верещання Беатріс, схлипування Мусімбви
24
Рокко Сіффреді (нар. 1964) — італійський порноактор, продюсер і режисер. Роберт Муґабе (1924-2019) — диктатор Зімбабве в 1987-2017 роках. Мав одночасно двох дружин. ДСК — Домінік Стросс-Кан (нар. 1949) — французький політик, директор МВФ у 2007-2011 роках. Пішов з посади через скандал, пов’язаний зі сексуальними домаганнями. Шарль-Моріс де Талейран-Періґор (1754-1838) — французький політик, тричі міністр закордонних справ Франції. Використовував жінок як шпигунок.
25
Лінґала — мова з сімейства банту, якою розмовляють в обох Конго. Слова, які промовляє Мусімбва: «Господи, благослови цю річ, бо вона нас врятує».