Уже декілька днів нам торочать, мовляв, горопашний «Лабіринт жорстокості» Т.Ш. Елімана, який побачив світ у видавництві «Gemini», є ілюстрацією африканської цивілізації. Ідеологічні супротивники, чиє прочитання цього твору різниться практично в усьому, сходяться принаймні на одному: ця книжка є африканською. Що стосується нас, то ми не готові припуститися подібної помилки: ця книжка є якою завгодно, тільки не африканською.
Ми чекали більше тропічних барв, більше екзотики, більше проникнення в загадкову африканську душу. (...) Безперечно, в автора талант до літератури. Але де справжня Африка?
Величезний недолік цієї книжки в тому, що вона надто негритянська. Шкода, що явно здібний автор вирішив зачинитися в нікчемних вправляннях у стилістиці та ерудиції, замість дати слово найцікавішому: нуртуванню своєї рідної землі. Сподіваємося відчути це в наступній книжці, яка мала би стати роз’ясненням «Лабіринту жорстокості».
Тристан Шерель,«La Revue de Paris»
А що взагалі можна знати про письменника достеменно?
Спостерігаючи за дуже різними численними коментарями, які викликав вихід у світ роману «Лабіринт жорстокості», ми вирішили поспілкуватися з Шарлем Елленштейном і Терезою Жакоб. Ці двоє молодих підприємців заснували видавництво «Gemini», де опублікований згаданий суперечливий твір.
Брижіт Боллем:Подейкують, що автор «Лабіринту жорстокості» ховається за маскою...
Шарль Елленштейн:Чого тільки не кажуть у Парижі. До речі, ви самі, журналісти, часто й розповсюджуєте ці вигадки. Усе це неправда. Бо всі автори носять маски. А якщо мова про плітки, ніби книжку написав не Еліман, а професійний автор, який скористався псевдонімом, то це просто смішно.
ББ: Чому ж?
Тереза Жакоб:Бо він існує. Еліман існує.
ББ: І він справді африканець?
ТЖ:Так, африканець із Сенегалу — так зазначено на обкладинці.
ББ: Здається, він одного з вами віку...
ШЕ:Не перебільшуйте — він молодший за нас. Зрештою, письменниками стають не через вік.
ББ:Де ж він? Чому він зараз не тут, не з вами?
ШЕ:Він віддає перевагу самоті. До того ж, йому добре відомо, що факт його походження викликав би купу запитань, відповідати на які він не має охоти.
ББ: У пресі завзято обговорюють цю книжку, зокрема й через оригінальну, таємничу особистість автора. Зрозумійте: потрібний доказ того, що її написав саме Т.Ш. Еліман!.. А мовчанка кидає тінь сумніву на його роль.
ТЖ:Еліман це добре усвідомлює, він готовий піти на цей ризик.
ББ:Тоді хоч розкажіть про нього більше. Чим він займається? Як ви познайомились? Який він? Де він живе?
ШЕ:Зустрілися ми торік у кафе, абсолютно випадково. Ми там часто буваємо, і щоразу бачили Елімана за одним зі столиків, він завжди щось заповзято писав, не звертаючи ні на кого уваги. Відчувалося, що перед нами письменник. Це як шосте чуття. Тож одного дня ми вирішили заговорити з ним. Еліман — людина недовірлива, отримати його довіру непросто. І все ж ми потоваришували. Зрештою він дав нам почитати те, що писав. Рукопис нам сподобався. Так розпочалась історія цієї книжки.
ББ:Що він думає про метушню довкола свого твору?
ТЖ:Як на мене, немає аж такого ажіотажу. Та хай там як, наскільки мені відомо, Еліман звертає увагу не на це. Його цікавить інше.
ББ:Що ж його цікавить?
ТЖ:Те, що мало би цікавити будь-якого письменника: творчість. Він читає і пише.
ББ:То він справді африканець? Даруйте, що я так наполягаю на цьому запитанні, але ви повинні зрозуміти: наші читачі не звикли до того, щоб африканець...
ТЖ:...писав такі твори?
ББ:... узагалі писав. І щоб його так обговорювали в літературних колах. До речі, ви чули, що Оґюст-Ремон Лам’єль з газети «L’Humanité» назвав Елімана «чорним Рембо»?
ТЖ: Це порівняння на його совісті.
ББ: Чи можна сподіватися, що ми таки побачимо Т.Ш. Елімана найближчим часом?
ШЕ:Усе залежить тільки від нього. Але мене би це здивувало.
На цьому розмова завершилася. Складно зробити якісь висновки. І Шарль Елленштейн, і Тереза Жакоб намагаються тримати особистість свого загадкового друга в секреті. Парадокс: щось нам про нього таки відомо, але таємниця лишається нерозкритою.