— Це правильно, згоден… Але вам нічого не лишається, як вірити мені, Хьотль… І мені також доводиться вам вірити… А я маю право допустити, що ви працюєте на Захід за санкцією Кальтенбруннера, він знає про вашу діяльність, давним-давно її дозволив, і ви тому ще вчора передали йому в Берлін мою шифровку і повідомили про наш несподіваний візит.
— Якщо ви допускаєте таку можливість, чому ж ви тоді працюєте зі мною?
Штірліц знизав плечима:
— А що мені лишається робити?
Хьотль згідливо кивнув:
— Справді, нічого… Та коли навіть мені — заради особистої вигоди, повірте, — доведеться повідомити Кальтенбруннера про візит вашої групи, про вас я не скажу жодного слова, яке пішло б вам на шкоду.
— Закликаєте до взаємності?
— Так.
— Але ж ви вже повідомили Кальтенбруннеру, що ми прибули?
— Ми домовились про взаємність?
— Я радив би почекати, Хьотль. Це — і в ваших інтересах.
— Постараюсь, — відповів той, і Штірліц зрозумів, що він, звичайно, шукає можливості якимось хитрим способом повідомити Кальтенбруннера, якщо вже не повідомив…
— Кого цікавлять копальні, де складовані картини? — спитав Штірліц.
— Американців.
— Їхніх людей давно закинули сюди?
— Так.
— Де вони?
— Під Зальцбургом.
— Ви з ними контактуєте?
— Вони зі мною контактують, — роздратовано уточнив Хьотль.
— Та досить вам, дружище, — сказав Штірліц і раптом спіймав себе на думці, що вимовив цю фразу, наслідуючи Мюллера. — Зараз такий час настав, коли саме ви в них зацікавлені, а не вони в вас.
Хьотль похитав головою:
— Вони — більше. Якщо я не зможу вжити рішучих заходів, штольні, де зберігаються картини й скульптури, висадять у повітря.
— Ви збожеволіли!
— Ні, я не збожеволів. Це наказ фюрера. У штольні вже закладено п'ять авіаційних бомб; проведено дроти, встановлено детонатори.
— Хто має віддати наказ про вибух?
— Берлін… Фюрер… або Кальтенбруннер.
— А не Борман?
— Можливо, й він, але я чув про Кальтенбруннера.
— Зможете на нього вплинути?
— Ви ж знаєте характер цієї людини…
— Людини, — повторив Штірліц, усміхнувшись. — Тварина… Йому відомо про ваші контакти?
— Ні.
— Думаєте відкритися йому?
— Я не вирішив іще…
— Якщо ви кажете правду, то почекайте ще кілька тижнів. Він належить до тих фанатиків, які вночі признаються собі в тому, що настав крах, а вранці, випивши горілки, від страху пориваються написати сповідь фюреру і благати в нього пощади. Признавайтесь йому, коли тут почуєте канонаду… Він має намір приїхати сюди?
— Не знаю.
— Він прибіжить сюди. Нав'яжіть йому дії. Сам він не вміє діяти… Ні він, ні Гіммлер, ні Герінг… Вони всі роздавлені своїм кумиром, фюрером… У цьому їхня трагедія, а наш порятунок… Скажіть йому, що обергрупенфюрер Карл Вольф став рівноправним партнером Аллена Даллеса після того, як гарантував урятувати галереї Уффіці… Признайтесь йому, що ви можете повідомити Даллесу про його благородство, — а хто топиться, той і за соломинку вхопиться… А вас — якщо зможете вплинути на пього — це справді врятує від багатьох бід…
Хьотль задумливо спитав:
— А що буде зі мною? Коли ви всіх вичислили далеко наперед — мене також, — то, виходить, можуть вичислити й інші? Я згоден зробити те, що тільки подужаю, але я хочу мати гарантію… Я повинен вижити… Я ладен на все, штандартенфюрер, у мене чудова сім'я, я пішов у СС заради сім'ї, будь проклятий той день і та година…
— Ви мені теж вигідні як жива субстанція, Хьотль, наші інтереси змикаються… В мене є ідея… Точніше кажучи, вона виникла після того, як ви сказали мені про ваші контакти з американською розвідкою тут, під Зальцбургом… Напевно, треба буде вам домовитися з вашими контактами, щоб вони вийшли на зв'язок із Швейцарією…. Ви працюєте на швейцарський центр?
— Так.
— На Даллеса?
— Я бачився з високим чорнявим чоловіком…
— Років тридцяти п'яти, пихатий, комуністів лає не менше, ніж націонал-соціалістів, чи не так?
— Так.
— Це Геверніц, — впевнено сказав Штірліц, — заступник Даллеса, натуралізований німець. Сильний хлопець, толк у ділі знає… Так от, нехай ті, хто оперує тут, навколо Альт Аусзеє, вийдуть в ефір з довгою радіограмою — її негайно запеленгують, а ви в цей час сидітимете за столом разом з Ойгеном і Віллі — повне алібі. Я працюватиму з документами, для вас краще, якщо звіт про те, що сталося, напише Ойген… До речі, дуже страшна людина, намагайтесь налагодити з ним добрі стосунки… Зможете організувати такий радіосеанс?