Ад'ютант зв'язався з бункером; генерал Бургдорф на запитання про евакуацію лише смачно й поблажливо розсміявся, а відповів так:
— Евакуацію на Берхтесгаден уже практично закінчено, вся справа тільки в тому, коли виїде сам… Передайте Кребсу, що його запрошено в рейхсканцелярію 20 квітня на святкування дня народження фюрера…
…Увечері 19 квітня Борман залишився в кабінеті Гітлера, коли всіх запрошених на щоденну військову конференцію було відпущено. Лишатися віч-на-віч з фюрером було тепер не просто, хоч у бункері під рейхсканцелярією побудували не мало не багато шістдесят кімнат. Раніше, в січні ще, тут було порожньо, лише стояли пости охорони; Гітлер завжди перебував у «Вовчому лігві», в Східній Пруссії; тепер, після його переселення сюди, попід стінами на сходах, що вели в підземний лабіринт, товпилися гвардійці СС; в багатьох кімнатах розмістилися молоді хлопці з «особистого штандарту» Гітлера, всі як на підбір — двометрового зросту блондини з голубими очима; частину кімнат завалили ящиками з вином, анчоусами, сосисками, ананасами, креветками, шампіньйонами, шоколадом, ікрою, лососиною, шинкою; на генералів, що проходили мимо них, молоді хлопці з охорони уваги більше не звертали — спали, їли, пили, голосно сміялись, розповідаючи сальні анекдоти; тиші дотримувалися тільки біля особистих апартаментів Гітлера.
Останнє сховище фюрера складалося з кабінету, спальні, двох віталень і ванної; до кабінету примикав конференц-зал; неподалік обладнали веселеньку кімнатку для Блонди, собаки фюрера, і чотирьох її цуценят; трохи вище від цієї кімнати, найулюбленішої Гітлером, йшла анфілада з вісімнадцяти невеличких приміщень, де постійно працювала — за останнім словом техніки — телефонна станція; далі були дві кімнати, які віддали особистому лікареві Гітлера, професору, штандартенфюреру Брандту; потім — шість кімнат, призначених для штабу комісара оборони Берліна Геббельса; неподалік була кухня і кімната особистої кухарки Гітлера, майстра готувати вегетаріанські страви, фрау Манціалі; ще далі — велика їдальня й кімнати для офіціантів та слуг. Звідси внутрішні сходи вели в сад рейхеканцелярії; зробивши кілька кроків по цих сходах, можна було опинитися в прес-офісі, очолюваному Хайнцем Лоренцом; до нього примикала штаб-квартира Бормана, яку вів штандартенфюрер Цандер; поряд містилися кабінети посланника рейхсфюрера при ставці Гітлера обергрупенфюрера Фегеляйна, одруженого з сестрою Єви Браун, полковника Клауса фон Белова, адмірала Фосса, посланника міністерства закордонних справ при ставці доктора Хавеля, армійського ад'ютанта Гітлера майора Йоханнмайєра, пілота фюрера Бауера, другого пілота Бітца, посланника міністерства пропаганди при ставці доктора Баумана; групи армійської розвідки на чолі з генералом Бургдорфом та його ад'ютантом Вайсом; кабінет Кребса. Всього в цьому похмурому підвальному казематі зараз перебувало понад сімсот чоловік, тому лишитися на самоті можна було тільки в кабінеті Гітлера; тут розмірено гули вентилятори; порядок був абсолютний; ніякого зв'язку з зовнішнім світом, де все хряскотіло й курно, задушливо осідало.
Саме тут Борман і вирішив виконати свій план, задуманий у березні, — план порятунку, ціною якого мусить стати смерть тієї людини, яку він називав «генієм», «великим сином нації», «творцем тисячолітнього рейху», отого напівпаралізованого, з повільними рухами п'ятдесятип'ятирічного чоловіка, який сидів перед ним з дивною, винуватою посмішкою, що завмерла в куточках рота.
— Фюрер, — сказав Борман, — я завжди говорив вам правду, найжорстокішу, хоч би якою вона була…
Саме тому, що він ніколи правди не казав, а тільки вгадував те, що той хотів чути, і організовував це ним угадане в словах оточуючих, в статтях газет і передачах радіо, Гітлер легко з ним погодився, згідливо кивнувши.
— Тому, — вів далі Борман, — дозвольте мені й зараз, у дні, коли йде вирішальна битва за майбутнє нації, висловити вам ряд міркувань, продиктованих лише самою правдою…
— Так, Борман, тільки так.
— Як і ви, я переконаний у перемозі, хоч якою ціною вона далася б нам. У місті працюють спеціальні суди гестапо, які розстрілюють на місці панікерів і дезертирів, куплених ворогами; пліч-о-пліч з ними діють суди армії і партії. Порядок через те абсолютний. Однак величезні території рейху на півночі й на півдні на певний час відрізано від нас. Відомості, які надходять звідти, дуже тривожні. Єдиний вихід я бачу в тому, щоб ви, саме ви, звернулися з проханням до рейхсфюрера Гіммлера негайно виїхати на північ і очолити там боротьбу нації. Я вважав би за розумне просити вас відправити Герінга на південь, щоб він узяв на себе керівництво боями з нашого Альпійського редуту… Але й це не все, фюрер… Ви знаєте, що нація ставить вас вище за бога; позбавити націю бога неможливо, але пристрашити цим — не завадить…