— Ви підозрюєте мене, групенфюрер?
— У якійсь мірі.
— І яка ця міра?
— Я підозрюю вас у тому, що ви почали свою гру. Така собі, знаєте, «мінівольфіада»… А чому б і ні? По-людськи я можу зрозуміти вас — у нашій державі «національної спільності» кожен зараз думає тільки про себе.
— А коли я справді веду таку гру? — неквапливо запитав Штірліц. — Коли я скажу вам, що граю свою партію, не дуже сподіваючись навіть на вас, хоч ваш план зникнути в ту мить, як тут гуркотітиме канонада союзників, здається мені оптимальним? Адже ви досі не сказали мені: з ким ми підемо? Куди саме? Яким чином? Ви хочете бути хазяїном діла, але у ваше діло я вкладаю не гроші, а життя. Тому я так трепетно й акуратно поводився з пастором.
— І так хвацько сховали кудись його сестру з виродками, що бідолашний Айсман мало не повісився. Де вони?
— У Швеції.
— Не брешіть.
— Тоді не запитуйте.
— А якщо я знайду її, пастор прийме мене у вашу компанію?
— Він прийме вас у компанію, якщо ви санкціонуєте мою з ним роботу. Продовження роботи, так буде точніше.
— У чому вона полягатиме?
— В тому, щоб він, Шлаг, став фігурою, яка представляє реальні сили в рейху. Він, а не Шелленберг.
— Ви думаєте, що Даллес зважиться проміняти шило на мило? Гадаєте, моє ім'я для нього привабливіше, ніж ім'я Вольфа? Мене ніхто не вводив у комбінацію, як Вольфа, — ні Гіммлер, ні генеральний штаб, ні дипломати… Я — фігура для настрашки, це й дурень знає.
— Але ви маєте змогу організувати такі матеріали на людей армії, що виламаєте їм руки й примусите їх погодитись увійти в наше діло… А з ними Даллес сяде за стіл, незважаючи на прикру невдачу з Вольфом.
— Коли у вас призначена зустріч із Шелленбергом?
— Ви ж знаєте…
— Його апарат ми поки що не прослухуємо.
— О дев'ятнадцятій тридцять.
— Знайдіть можливість поставити йому запитання: «Від кого Сталін міг дізнатися про переговори в Берні?»
— А у вас є такі дані?
— Штірліц, я попросив вас поставити Шелленбергу запитання і вислухати його відповідь. Це все…
— Ви впевнені, що я вийду живим з його кабінету?
— Впевнений. Я не впевнений у тому, що ви прокинетесь завтра вранці у вашому Бабельсберзі, от у цьому я по-справжньому не впевнений. Саме тому я прикріпляю до вас мого шофера… Так, так, шофера, у вас болить кисть правої руки, вам важко водити машину — скажете про це Шелленбергу… — Мюллер натиснув на одну з кнопок у панелі, на дверях зразу ж з'явився Шольц. — Де Ганс?
— Чекає.
— Будь ласка, запросіть його.
Увійшов шофер.
— Ганс, з сьогоднішнього дня ти станеш нянькою в цього чоловіка, — сказав Мюллер. — Його життю загрожує небезпека. Ти ночуватимеш у нього в домі, на першому поверсі, ти нікому не відчиниш дверей, жодній живій душі; мій знайомий не має права ризикувати собою, ти повинен бути нерозлучний з ним і служити йому так, як служив мені і моєму нещасному хлопчикові. Тобі ясно все?
— Мені ясно, групенфюрер.
Інформація для роздумів — I
(ОДЕССа)
Ідея створення цієї таємної організації належала Мюллерові. Він розумів, що врятувати есесівські кадри після краху рейху буде нелегко, практично неможливо, якщо вже зараз, у березні сорок п'ятого, не конституювати діло. І коли ідею затвердять, тоді можна буде фінансувати створення надійних шляхів перебазування есесівців у Латинську Америку, Іспанію, Португалію і в монархічні арабські країни пронацистської орієнтації. Купувати — через підставних осіб — особняки, автомобілі, яхти, невеличкі готелі на узбережжі Середземного, моря для того, щоб там стали опорні бази СС; вербувати іноземців, які працюватимуть на організацію; готувати надійну агентуру на кордонах, у поліцейських апаратах, у залізничних, авіаційних та океанських компаніях світу.
У Мюллера були інформатори, тісно зв'язані з Ватіканом, і він знав, що син Бормана, двадцятирічний Алоїз, мав ось-ось прийняти сан священика, що суперечило духу нацистської моралі. Проте він не був відступником, а дістав санкцію Гітлера на такий крок; Мюллер здогадувався, що рейхслейтеру вдалося лагідно переконати фюрера в тому, що хлопчик «жертвує світською кар'єрою» для того, щоб втертися в кола клерикалів, близьких до папи, в ім'я ідеї націонал-соціалізму і аж ніяк не всупереч їй.
І лише наприкінці березня до Мюллера дійшла інформація, яка остаточно переконала його в тому, що Борман готує таємні канали для переміщення по світу найвірніших йому членів НСДАП, вважаючи, що для цього він зможе використати зв'язки з деякими священиками Ватікану з тамошнього відомства закордонних справ, які контактували з Берліном, починаючи з тридцять третього року, коли Гітлер ще тільки-но прийшов до влади.