Його машину встигли оточити есесівці, що охороняли архіви НСДАП; наказ, підписаний Борманом, виявився для них вищим за особу колишнього рейхсмаршала, якому вони ще хвилину тому, до одержання паперу, підкорилися б з радістю, але, оскільки «порядок понад усе», слово того, що стояв на одну лише щаблину вище, виявилося сильнішим за здоровий глузд: вони готові були розтерзати Герінга за першим же словом з підвалу.
Інформація для роздумів — X
(Шелленберг)
…Кожен працював на себе; кожен думав тільки про себе; блоки укладалися лише для того, щоб одержати хвилинну вигоду, записати її на свій рахунок і негайно розірвати, як тільки виникала можливість нового блоку — в гарячковому шляху до особистого порятунку.
Шелленберг спав у машині. Останній тиждень він практично не з'являвся в РСХА; нові стосунки з Мюллером давали йому таку можливість. Мюллер страхував його від Кальтенбруннера, хоча і з тим Шелленберг завжди доходив згоди, якою зразу ж ігнорував, як тільки бачив більшу вигоду в Гіммлері, а Кальтенбруннер — у Бормані; але час був такий, що всі вони, сповнені взаємної ненависті, не могли все-таки обходитись один без одного.
…В Хохенліхен, до Гіммлера, Шелленберг приїхав цього разу з півночі, де провів чергову бесіду з графом Бернадотом.
— Рейхсфюрер, так далі не можна. Ви повинні зрозуміти: війну програно! — сказав Шелленберг своєму шефу, який сидів біля каміна і читав Плутарха; акуратно нарубані дрова з шипінням лизав вогонь, пахло затишком і миром; кава була заварена справжня, бразільська (кофеїн не випарували на потреби фронтових госпіталів). Вечірнє небо було багряно-синє, спокійне і прекрасне; ніщо не нагадувало тут, у дубовому лісі, який охоронявся полком СС, про те, що росіяни рвуться до Берліна, американці котяться лавиною в Тюрінгію й Саксонію, англійці без упину бомблять міста і автостради; в нетоплених квартирах умирають голодні діти, а на вулицях все ще вішають солдатів з табличками на грудях: «Я — дезертир і панікер, який насмілився сказати, що війну ми програли!»
— Ах, Вальтер, не перебільшуйте, — озвався Гіммлер. — Ви завжди панікуєте… Військові запевнили мене, що Берлін неприступний, що Сталіна розгромлять у Берліні.
— Військові змушені вам брехати, інакше ви накажете їх розстріляти. Вони хочуть вижити, тому й брешуть. А я хочу жити, тому й кажу вам ту правду, яку так неприємно слухати. Рейхсфюрер, граф Бернадот згоден відвезти в американський штаб ваші мирні пропозиції і вручити їх Ейзенхауеру. Дайте мені санкцію, і завтра ж почнуться переговори… Цього разу не наш Карл Вольф входить з такою ініціативою, а граф Бернадот, людина світової репутації, який так само, як і всі європейці, справедливо побоюється російського вторгнення на Захід. Я нічого не прошу, крім вашої згоди на мій вчинок.
— Відповідати за ваш вчинок перед фюрером все одно доведеться мені, Вальтер.
— Історія не простить вам пасивності, — гірко сказав Шелленберг. — Ви відповідатимете перед нацією за те, що вона опиниться під п'ятою червоних…
Гіммлер невдоволено відклав Плутарха.
— Ви знаєте, що організацію СС було створено як гвардію фюрера, Вальтер! Я, її творець, не можу стати зрадником!
— Зрадником? Кого ж ви зрадите? Божевільного маніяка, який нічого не тямить і тягне нас за собою в могилу?!
— Ви що ж, пропонуєте мені скинути фюрера? — саркастично спитав Гіммлер.
— Саме це я вам і пропоную, — відповів Шелленберг. — У вас ще досить вірних вам людей. Арешт Гітлера — хвилинна справа. У вас будуть розв'язані руки. Повна капітуляція на Заході, початок боротьби на Сході, куди ми перекинемо всі наші війська, хіба ви не вбачаєте в цьому свого обов'язку?!
Гіммлер навіть сплеснув руками:
— А як же я скажу про це нації, яка обожнює фюрера?
— Нація його ненавидить! — жорстко відповів Шелленберг. — Нація завжди ненавидить того лідера, який привів її до катастрофи, але нація обожнює переможця, це добре написано ось тут. — Він кивнув на том Плутарха.
— Ні, ні, ні! — повторив Гіммлер і, підвівшись, швидко виходив по кабінету. — Я не можу зрадити минуле! Ви не пам'ятаєте тих днів, коли ми йшли до влади, ви не пам'ятаєте тих років тріумфу, коли ми всі були, як брати, коли ми…
Шелленберг, відчуваючи страшенну втому, роздратовано перебив:
— Рейхсфюрер, які брати? Про що ви? Хіба Рем не був братом фюрера? Або Штрассер? Але ж їх розстріляли як скажених собак. Не треба про минуле, рейхсфюрер! Думайте про майбутнє… Ви звернетесь до нації із закликом об'єднатися для боротьби проти червоних, повідомите про капітуляцію на Заході і про тяжку хворобу Гітлера, яка спонукала його на те, щоб передати вам владу!