— Ні, групенфюрер.
— З часом зрозумієте. Коли ви прийдете до мене на Бісмаркштрасе, я поясню вам її потаємну суть. Ви встигли вивезти сім'ю з Берліна?
— Ні, групенфюрер.
— Попрощайтесь з ними по телефону, я накажу їх евакуювати у Мюнхен негайно.
— Спасибі, групенфюрер!
— Та годі вам, дружище, — звичайна товариська турбота, це не варто подяки…
Павуки в банці — ІІ
Кребс закінчував доповідати, коли в конференц-залі з'явився Лоренц, шеф прес-офісу ставки; радіостанція міністерства пропаганди перехопила повідомлення з Швеції: американці вийшли до Торгау, на Ельбі, захопивши, таким чином, значну територію, яка — згідно з Ялтинською декларацією — має бути під контролем росіян.
Гітлер не дослухав навіть повідомлення про те, що відбулася урочиста зустріч солдатів двох армій; він жив лише собою, своїми уявленнями, своєю раз і назавжди вигаданою схемою:
— Ось вам новий приклад того, що провидіння на нашому боці! Це початок бійки між росіянами і англо-американцями! Панове, німецький народ назве мене злочинцем і правильно зробить, якщо я сьогодні погоджусь на мир, в той час як завтра коаліція ворогів розвалиться! Хіба ви не бачите реальної можливості для того, щоб завтра, сьогодні, через годину почалася шалена битва між більшовиками і англосаксами тут, на землі Німеччини?!
Артур Аксман, новий фюрер гітлер-югенду, якого запросили на конференцію, — він тепер залишив свою штаб-квартиру на Адольф Гітлер Платц і розмістився з польовим штабом на Вільгельмштрасе, захищаючи від червоних ближні підступи до рейхсканцелярії, — ступив крок уперед і зачарованими, сяючими круглими очима потягнувся до Гітлера:
— Мій фюрер, героїчна молодь столиці віддана вам, як ніколи! Жоден росіянин не прорветься до рейхсканцелярії! Ми стоятимемо на смерть до того моменту, поки більшовики не поб'ються з англосаксами! У тому разі, якщо ви вирішите перенести свою ставку в Альпійський редут, я гарантую, що мої хлопці забезпечать прорив: вони готові загинути, але врятувати вас!
Гітлер лагідно посміхнувся Аксману й трохи занепокоєно подивився на Бормана. Той сухо сказав:
— Фюрер не сумнівається у відданості гітлер-югенду, Аксман, але нехай хлопчики все-таки живуть, а не гинуть, у цьому їхній обов'язок перед нацією: перемогти, зоставшись живими!
Гітлер кивнув, потамувавши зітхання…
…На наступній конференції змучений Кребс стомлено доповідав обстановку по всіх секторах оборони столиці. Він монотонно перелічував назви вулиць, де йшли бої, називав номери будинків, які захищалися дуже вперто.
— Я хочу, мій фюрер, — закінчив Кребс, — щоб ви нарешті вислухали коменданта Берліна генерала Вейдлінга: я вважаю, що не маю права відмовляти йому більше.